Пишу цей текст у час, коли в моєму місті починається найбільше свято року: 32-ге Bolesławieckie Święto Ceramiki. На ринковій площі триває п’ятиденний керамічний ярмарок, під час якого керамічні компанії — як і щороку — говорять про рекордні заробітки. Хоча власники та керівники керамічних компаній найменше говорять про конкретні суми, іноді щось проговорюється мером, задоволеним популярністю свята. І все виразніше він підкреслює, що це свято передусім комерційне.

У 2017 році, підбиваючи підсумки свята, мер повідомив, що одна з керамічних компаній за 5 днів продала товару на понад 1 млн злотих. Хтось із керівників великої компанії нібито повідомив меру, що вже в перший день свята продажі зросли на 90 відсотків порівняно з першим днем торішнього ярмарку. Малі компанії, за їхніми словами, під час свята продавали товару в обсязі річного виробництва.

В інтерв’ю для Forbes у липні 2026 року керівники найбільших керамічних підприємств, однак, говорять про труднощі, проблеми з працівниками та зростання витрат. Arkadiusz Grzesikowski керівник Zakłady Ceramiczne Bolesławiec (ZCB), у журналі, що друкує рейтинги мільярдерів, прямо каже, що прийшов до компанії у 2024 році, щоб її врятувати. «Ситуація була дуже складною (…) збитки сягали 2 мільйонів».

Тому я не знаю, кому вірити. Жодна приватна компанія не оприлюднює своїх виторгів, а мер любить прикрашати дійсність і примножувати вигоди від свята. Може, він думає, що чим пишніше розповість про свято, тим більше зросте його політична цінність?

Однак я можу піти на болеславецьку ринкову площу й сама переконатися, як іде продаж. На ринку людно. Судячи з того, що видно неозброєним оком, коли стоїш перед одним із кількох десятків керамічних будиночків, продажі вражають. У черзі стоїть понад 10 людей, і кожен витрачає на покупки від 500 до 1000 злотих. Чашка об’ємом 220 мл із блюдцем коштує в середньому 100 злотих. Достатньо купити набір із 6 комплектів, додати молочник і цукорницю — і 1000 злотих зникають із рахунку. Якщо придбати до набору чайник для кави або чаю, ціна такого комплекту зростає до 1500 злотих.

Через роботу над цим текстом я не перестаю думати, скільки праці потрібно для виготовлення такої кількості посуду, який на ярмарку продається як гарячі пиріжки.

А в суботу «в нагороду» йдуть на роботу…

Коли одна з художниць каже мені, що в суботу йде на роботу, я розумію потребу в надурочних. Але коли вона додає, що йде «в нагороду», я широко розплющую очі. Моє здивування викликає сміх жінок. Вони питають, хіба начальник не нагороджує мене роботою по суботах? Я не знаю, що відповісти: я люблю свою роботу й працюю в нестандартний час, але…

— Поясню вам. У п’ятницю я можу працювати на повну силу, а в результаті маю 160 злотих. А в суботу, якщо прийду на роботу, матиму 350 злотих. І в суботу спокійно собі працюю. У нас це також своєрідна політика: у суботу, в рамках такої собі «нагороди» в лапках, ідуть на роботу. Отримуєш кращий товар. За ті самі вісім годин роботи, крім доплати за надурочні, можна розраховувати й на те, що робота буде краще оплачуваною.

— Це також своєрідна система внутрішнього керування працівником, щоб він сидів тихо. Бо від кого залежить, чи прийду я в суботу? Керівник подає заявку, а правління ухвалює рішення, хоча тут переважно керівник дивиться, чи може технічно забезпечити продукцію для розписування.

— На суботу готують спеціальні візки з товаром для розписування. На них можна заробити вищу денну ставку. Раніше в суботу могли приходити лише ті, хто виконував відрядні норми. Тепер (2026 рік — ред.) беруть усіх підряд, навіть повільніших.

Я питаю про роботу по суботах керівника ZCB Arkadiusz Grzesiowski. Хочу дізнатися, як це виглядає з його перспективи. Він підтверджує, що робота по суботах популярна. З отриманої відповіді я роблю висновок, що його тішить бажання працівників працювати по суботах, бо він пов’язує це з процвітанням компанії.

Щодо роботи понаднормово та по суботах слід зазначити, що останнім часом вона справді стала частішим явищем. Це передусім результат змін, які відбулися після реструктуризації ZCB, відновлення портфеля замовлень і дуже динамічного зростання продажів. За відносно короткий час компанія зіткнулася з необхідністю суттєво збільшити обсяги виробництва, щоб вчасно виконувати дедалі більшу кількість замовлень.

У цій ситуації робота понаднормово — це можливість додаткового заробітку для наших працівників за вищими погодинними ставками. Працівники часто заявляють про бажання працювати понаднормово, і це нас дуже тішить. Отже, така робота, зокрема й по суботах, є одним з інструментів, що дають змогу гнучко збільшувати виробничі потужності та відповідати на актуальний попит ринку. Водночас слід підкреслити, що додаткова робота на виробництві має добровільний характер. Правління усвідомлює, що понаднормова робота пов’язана з додатковими витратами на заробітну плату. Однак ці витрати не можна оцінювати у відриві від господарських результатів. Якщо завдяки додатковим робочим годинам компанія може збільшити виробництво, вчасно виконувати замовлення, зменшувати ризик втрати клієнтів і отримувати додаткові доходи від продажів, таке рішення може бути економічно обґрунтованим.

Кожен працівник має свого «білого»

Керівник дивиться на роботу з перспективи безособових цифр, доходів і витрат. А жінки, які працюють на підприємстві, — з перспективи власних рук, часу й зусиль, які вони вкладають у роботу. Жінки бачать те, чого правління, здається, не помічає: різницю між ними та тими, хто наглядає, організовує їхню роботу й контролює її. Вони розповідають мені про це, а я згадую героя «Серця пітьми», який плив Конго з п’ятьма білими підприємцями й мав у підпорядкуванні 30 чорношкірих людожерів.

— На кожного працівника на виробництві припадає один горб, тобто кожен фізичний працівник мусить заробити на свого «білого халата», бо відомо, хто заробляє: виробництво.

Я слухаю про те, як працюється в такій системі. У кожній малярні є свій майстер. На цій посаді від початку працюють жінки. Із 2025 року запровадили ще й посаду лідерки. Кілька лідерок підпорядковуються майстру.

— Це ненормально, бо не від моїх умінь, не від моїх можливостей, а від настрою майстра залежить, скільки я зароблю за місяць.

— Майстер міг дати поганий візок, ну такий, із поганим товаром. Низькооплачуваним. А потім ставав біля дверей і слухав, як ми сваримося, та сміявся з цього.

— Художниці-улюблениці майстрів могли домогтися, щоб їм замінили невдалий товар. А майстер міг забрати неприйнятий візок і віддати його менш улюбленому сектору для розписування. А найбільше дратує те, що деякі майстри — не кажу, що всі — були дуже нерішучими.

Серед жінок озивається одна, яка довго мовчала. Це художниця з інвалідністю, звільнена з ZCB. Вона пропрацювала на підприємстві 30 років. Як мені розповідають, це одна з перших працівниць, звільнених за низьку продуктивність.

— 2024 рік був для мене дуже невдалим, я не встигала за змінами. Мені казали, що я не продуктивна. Я не могла виконати нову відрядну норму. Контролерка якості (особа, яка перевіряє якість розписаного посуду — ред.) відбраковувала мої роботи. І все, що я розписувала, я викидала. Відрядника дуже легко звільнити. Достатньо, щоб керівник сказав контролерці: «придивися до неї». І вона просто почне переслідувати цю людину. Це жорстоко. Нам не платять так, як мали б платити. Нині платять лише за виконання декору. Нам не рахують ані взяття, ані віднесення цього товару. А нову малярню справді створили, і дорога до цього виробу дуже подовжилася. Дорога до туалету теж. Ми дуже багато часу втрачаємо на ходіння. Прейскурант у малярні стояв 10 років, а норми зростали — і утворилася величезна продуктивнісна прірва. І ми перестали виконувати норму. У 2025 році 70% працівниць не виконували відрядних норм. Нібито робота є, а денну ставку заробити було неможливо.

— Складають таку таблицю: скільки конкретний працівник виробив за годину за певний період у порівнюваній групі. Але це дуже залежить від того, що отримаєш у роботу, тому, на нашу думку, об’єктивних інструментів для вимірювання продуктивності немає. Тим більше, що норм відрядної роботи ніколи не встановлювали. У нас це є письмово. Як вони можуть достовірно це виміряти, якщо постійно, щороку під час підвищення додають кількість виробів, які треба виготовити? Зрозуміло, що моя продуктивність у 2025 році буде нижчою, ніж у 2018-му, бо людина слабшає, старіє.

Під петицією до президента Grzesiowski із проханням не звільняти цю працівницю підписалися 181 людина.

— Попри це він мене звільнив. Я домовилася з президентом про розмову, і того дня, на цій зустрічі, отримала повідомлення про звільнення. Я прийшла в гарячці, на емоціях. Узагалі готувалася говорити про інше. Президент мене вислухав. Не скажу, він був дуже милим, дуже ввічливим. Я сказала, що почуваюся дискримінованою, ніби хтось вказав на мене пальцем і сказав: цю пані треба звільнити. Він витріщив очі, тож я додала, що не маю цьому доказів. Хоча його реакція була дивною. Я хотіла отримати протокол цієї зустрічі, який при мені складала працівниця відділу кадрів, але мені відмовили, сказавши, що це була лише нотатка. Ну люди, то дайте мені цю нотатку. Я наївно повірила, що питання з продуктивністю можна буде якось владнати мирно, що я впораюся. Буду гарувати. Постараюся. Мені було важливо. Я маю тридцять років стажу. У керамічній галузі працювали мій батько, сестра і навіть син пропрацював п’ять років. Тож ця компанія завжди була в нашому домі.

— На рівні соціологічного аналізу це приклад ерозії типу кар’єри, яку називають кар’єрою-якорем, — підсумовує Zofia Smełka-Leszczyńska. — Кар’єра-якір означає вузький спектр посад і виконуваних занять, зазвичай обмежених одним підприємством або фахом. Працевлаштування часто пов’язане з одним місцем роботи на все життя й може охоплювати кілька поколінь родини. Працівники з найбільшим стажем традиційно ставали в цій моделі незамінними майстрами, наставниками для молодших, живими енциклопедіями як фаху, так і підприємства. Логіка капіталізму й спадщина тейлоризму, що вимірює фінансову ефективність кожного руху руки, часто обертаються проти таких працівників, звинувачуючи їх у нібито неефективності або протиставляючи їхню майстерність жорстокій мінливості норм: колись достатньо було 60 чашок, а тепер треба зробити 100, — пояснює Smełka-Leszczynska.

Для правління продуктивність також видається ключовою справою. Однак тут радше йдеться про її підвищення. Arkadiusz Grzesiowski повідомляє мені, у який спосіб намагається допомогти працівницям малярні, щоб їхня продуктивність не знижувалася.

У межах вжитих заходів було вдосконалено систему видачі напівфабрикатів для декорування, зокрема запроваджено підготовку та передачу дощок із напівфабрикатами відповідно до окремих декорів. Це дало змогу обмежити частоту переналагодження робочих місць, особливо під час виконання коротких виробничих серій, а отже, підвищити ефективність роботи декораторів. Важливим елементом реорганізації стало також створення окремої малярні для виконання кінцевих партій і замовлень, а також індивідуальних замовлень. Завдяки цьому ці завдання не навантажують працівників, які виконують виробництво за системою преміювання за завдання, і не порушують виконання основних виробничих планів.

Пітбуль, або «робити абстрактні висновки неправомірно»

У голосі жінки, звільненої через низьку продуктивність, чути безсилля, скаргу й жаль. Допомога президента в підвищенні продуктивності її вже не стосуватиметься. Вона не подала до суду.

— Вона була у президента після отримання повідомлення про звільнення, і, на мою думку, він вводив її в оману, кажучи, що може не звільнити її, якщо вона підвищить продуктивність. Вона дуже старалася. Навіть майстер давав їй кращий товар, і вона покращила продуктивність та якість, але, мабуть, її хотіли звільнити. Ми знаємо лише, що через рік після звільнення вона отримала б чотирирічний період захисту перед пенсією. Вона старалася, не пішла до юриста, і строк подання позову минув.

У ZCB можна бути звільненим з багатьох причин. І хоча продуктивність, а точніше її відсутність, може бути зрозумілим критерієм, існують і інші. Я писала про ці причини в тексті «Zakłady Ceramiczne Bolesławiec. По-четверте: шануй президента і члена правління свого». Під час роботи я натрапляю ще на одну історію звільнення. Це історія жінки, яка мала назвати члена правління пітбулем. Її звільнили після понад 20 років роботи.

Слова, які вона нібито говорила колегам, називаючи Wojciecha Huczyńskiego пітбулем і додатково критикуючи роботу правління, хтось записав і передав президенту та члену правління, а вони процитували їх у повідомленні про розірвання трудового договору. Причиною звільнення стала втрата довіри до працівниці через порушення обов’язку дбати про благо підприємства, дотримуватися правил суспільного співжиття на робочому місці та утримуватися від дій, що порушують порядок і організацію роботи. Справа потрапила до трудового суду. Вона триває.

Про те, що Wojciech Huczyński має прізвисько пітбуль, знають не лише працівники ZCB. За межами компанії це прізвисько відоме. Пітбулі в Польщі вважаються агресивною породою, і для утримання такого собаки дозвіл має видати війт, бургомістр або мер. У США їх використовували для боїв, нібито навіть виставляли проти биків. Однак їхні власники борються з цим стереотипом. Вони називають їх няньками для дітей і переконують, що ці енергійні собаки віддані людині, турботливі та дуже терплячі.

Тож я питаю президента, чи є в ZCB нормою звільняти людей за розмови з колегами? Однак виявляється, що я неправильно поставила запитання.

Ні. Сам факт розмови працівника з іншими працівниками, звичайно, не є підставою для розірвання трудового договору. Проблема цього запитання полягає в тому, що воно подає дуже фрагментарну й вирвану з контексту картину, а потім на її основі формулює неправдиву загальну тезу щодо практик, застосовуваних у всій компанії. Також важко знайти сенс у запитанні про «норму звільнення людей за розмови з іншими працівниками». Розмови між працівниками є природним елементом функціонування кожної організації. Отже, запитання в такому формулюванні створює неправдиву тезу.

Незалежно від цього, ми не маємо наміру публічно обговорювати деталі індивідуальних трудових справ. Можемо лише підкреслити, що робити абстрактні висновки щодо стандартів, чинних у всій компанії, неправомірно».

У книзі Zofia Smełka-Leszczyńska я читаю історію про роботу на підприємствах Ford у Сполучених Штатах у 40-х роках XX століття, де обмежували контакти між працівниками. Не можна було не лише розмовляти, а й наспівувати чи свистіти.

Працівника Ford John Gallo звинуватили в тому, що через усмішку він затримав рух конвеєра на пів хвилини. Справа потрапила до суду, який, однак, визнав, що вплив усмішки на продуктивність довести неможливо.

Чи можна в суді в Bolesławiec довести, що називання начальника пітбулем та кілька інших уїдливих зауважень щодо правління, кинуті співробітницям, спричинили порушення порядку й організації роботи на керамічному підприємстві? Побачимо.

Продовження 24 серпня о 18:00

Наступні розділи: « «У коридорі трудового суду», «У кабінеті президента, де правлять історія, політика й капіталізм» та «Тут ніхто не працює відрядно».

Перша частина: Чашки за мільйони, робота за копійки. Чорна історія болеславецької кераміки