Коли 1945 року Bolesławiec поволі підводився з руїн, одна вулиця Katholische Kirchplatz одразу набула особливого значення. Невелика вуличка поєднала те, що в місті було найважливішим: костел, пекарню, друкарню та помешкання звичайних людей. Сьогодні вона має назву Kościelna. 1945 року вона однією з перших у місті отримала польську назву. Тоді це була вулиця 3 Maja.

Її історія — це не лише історія змінюваних вивісок. Передусім це розповідь про людей, які попри згарища, бідність і політичні потрясіння намагалися жити нормально.

Під одним дахом: плебанія та парох, якого забрали

Найважливішою точкою на карті вулиці 3 Maja був і досі залишається костел Успіння Пресвятої Діви Марії та св. Миколая. Після війни це була єдина католицька святиня в усьому Bolesławiec, тому до неї тягнулися всі — як прибульці зі Сходу, так і німці, які залишилися в місті.

Перші місяці після війни ним опікувався колишній німецький парох, священник Paul Sauer. Він міг розраховувати на довіру вірян, але не на прихильність нової влади. У лютому 1946 року Управління безпеки заарештувало його за підозрою у шпигунстві. Його замінив священник Andrzej Gromadzki, який перебрав не лише парафію, а й плебанію — ту саму кам’яницю під номером 1, що стоїть і нині.

Від самого початку Gromadzki мусив давати собі раду зі складною ситуацією. Не вистачало робочих рук, а в парафії роками служив німець Erich Schimmer — церковний служитель, який знав кожен закуток святині. Коли 1947 року почалися масові виселення, священник написав владі листа з проханням відтермінувати виїзд Schimmer та його родини. Він знав, що без нього костел просто не функціонуватиме.

45 кілограмів хліба замість 720

Трохи далі, під номером 7, розпочав свою діяльність Stanisław Brzozowski. Він відкрив першу польську кондитерську в Bolesławiec. Вона й досі працює на тому самому місці — хоча, мабуть, небагато клієнтів усвідомлюють, що, розрізаючи там сьогодні торт, сидять у закладі з історією, яка сягає 1946 року.

Але перш ніж Brzozowski розвинув свій бізнес, у цьому самому приміщенні працювала Piekarnia Polska, якою керував Jan Szyda — один із перших польських пекарів у місті. У лютому 1946 року в пекарні працювала лише одна піч. За нормальних умов у ній можна було б випікати 720 кілограмів хліба на день. Szyda був спроможний виробити максимум 45 кілограмів. Не тому, що не вмів, — просто в зруйнованому місті бракувало борошна, палива й усього необхідного для випікання. У Bolesławiec, який готувався до обміну населення і де досі не вистачало основних продуктів, ніхто не мав права дорікати йому за це.

Друкарня, яка поєднувала місто

Дуже важливим місцем не лише для цієї вулиці, а й для всього регіону була Державна друкарня під номером 5. Вона містилася в колишній друкарні Günthera, а керував нею Eugeniusz Osiplak. Саме там друкували офіційні оголошення та повідомлення — у часи, коли не було інтернету й місцевої преси, вони були головним джерелом інформації про те, що відбувається в місті.

У друкарні працювали дев’ять осіб. Серед них — до осені 1946 року — був німецький складач Alfred Born. Від червня вже тривали масові виселення німців із повіту bolesławiecki, але Born пережив усі основні транспорти. Чому? Бо на його місце не вдалося знайти жодного поляка, який умів би виконувати цю роботу.

Ковалі, швець і церковний служитель — тобто хто ще залишився

Фахівців бракувало не лише в друкарстві. Ще 1947 року на вулиці 3 Maja жили двоє німецьких ковалів — Bruno Seidel і Richard Hackenberg. Їх найняли як фахівців, необхідних для відбудови мосту через Bóbr. Без них міст не було б збудовано вчасно.

Навіть священник Gromadzki, новий польський парох, усвідомлював, що без допомоги німців парафія не впорається. 5 березня 1947 року він надіслав міській владі короткого листа з проханням максимально відтермінувати виселення Erich Schimmer — свого церковного служителя — разом із усією родиною.

Того самого дня аналогічного листа надіслала Спілка залізничників у Bolesławiec. Залізничники хотіли залишити в місті німецького шевця Franz Bauma, який жив на вул. 3 Maja 2 і латав взуття всьому колективу.

Зміна назви — і кінець певної епохи

У Польщі сталінізм поглиблювався з кожним місяцем, а для комуністичного режиму святкування річниці ухвалення Конституції 3 Maja було абсолютно неприйнятним. Її святкування заборонили, а отже вулиця 3 Maja у Bolesławiec мала зникнути. Її перейменували на вулицю Dąbrowszczaków (тимчасово також використовували назву Stalingradzka).

Після 1989 року, коли Польща відновила повний суверенітет, вулиці повернули історичну назву — Kościelna. Сьогодні, прогулюючись нею, важко уявити, що на цій короткій ділянці розгорталися такі важливі сцени повоєнної історії Bolesławiec. Костел стоїть і досі. Кондитерська працює. Кам’яниця № 1 і далі є плебанією. Змінилася лише назва — і то кілька разів.

Але люди, які творили цю вулицю — польські та німецькі пекарі, друкарі, ковалі, парохи, — показали, що у важкі часи навіть розділене місто може функціонувати, якщо люди вміють співпрацювати одне з одним. Навіть усупереч великій політиці.