Istotne.pl: Звідки інтерес до історії у поліцейського на пенсії?
Лешек Соха: Я цікавлюся історією практично завжди — від міфології до сучасності. Знання минулого допомагає краще зрозуміти сьогодення. Добре, коли місцева громада усвідомлює, що її оточення вирізняється чимось більшим, ніж повсякденне існування, що місце, де вони живуть, — це «цікаве місце». Місце, куди після років трудової еміграції чи навчання молоді люди охоче повертаються. Gierałtów безперечно є таким місцем, а відкриття його історії підвищує цінність села, але якби не чуйність порталу Istotne.pl, то й досі ніхто не чув би про великого музиканта з Gierałtów.
Istotne.pl: Як ви дізналися про історію Адольфа фон Генсельта?
Лешек Соха: Під час однієї із сімейних зустрічей 15 років тому я розмовляв із зятем про замок у Gierałtów, якого сьогодні вже не існує. Зять переглянув різні джерела й натрапив на Адольфа фон Генсельта та його історію, пов’язану з Gierałtów і російським царем Олександром II. Це було наче удар молота. Тим більше що інтернет тоді не був таким розвиненим, як сьогодні. Після цього відкриття Адольф Генсельт і все, що з ним пов’язане, безперервно супроводжували мою родину. Захоплення доповнило ще одне відкриття. До палацу Адольфа фон Генсельта приїжджали відпочивати й гостювати знаменитості доби романтизму: Ганс Крістіан Андерсен, Ференц Ліст (концертний піаніст і композитор), Ріхард Вагнер — видатна постать, Роберт Шуман та багато інших його друзів; з історичної обережності не називаю всіх.
Уявіть собі, чим було перебування в Gierałtów для цих митців — яким великим натхненням були прогулянки стежками, якими й ми сьогодні ходимо, або просто життя тут. Маючи ці знання та любов до класичної музики, як я міг пройти повз байдуже й не розповісти про це світові? Багато жителів Gierałtów не знають цієї історії. Одне з джерел стверджує, що Адольф Генсельт нібито зустрічався з нашим Фридериком Шопеном в одному із санаторіїв. Сам Шопен, як вважають, був вражений творчістю Генсельта, що підтверджують знавці обох композиторів.
Istotne.pl: Адольф Генсельт був піаністом при дворі царя в Петербурзі, а також учителем музики царських дітей…
Лешек Соха: Позбувшись упереджень, варто знати, що Петербург називали також «Парижем Півночі», і навіть «Венецією Півночі». Тож не дивно, що Генсельт так захоплювався російською культурою, а палац у Gierałtów був розкішно облаштований у петербурзькому стилі. Про Генсельта можна розповідати без кінця, додам лише, що в цьому палаці Ганс Крістіан Андерсен прочитав свою казку «Русалонька» — казку, відому в усьому світі, прем’єра якої відбулася в Gierałtów. Одна з кімнат палацу з’явилася в іншій його казці. Як же не помітити незвичайної сили нашого Gierałtów, якщо тут черпали натхнення митці, які виступають у всіх світових філармоніях? Можливо, під моїм будинком Вагнер зазнав натхнення, і з’явилися перші ноти «Валькірії», можливо, «Мрія» Шумана виникла в парках Gierałtów? Як же не показати Gierałtów світові.
Istotne.pl: Ваша родина музична?
Лешек Соха: Так, у моїй родині є дві професійні музикантки — мої онучки Тося та Ханя. Обидві концертують. Ханя — студентка права Ягеллонського університету — грає в Представницькому духовому оркестрі Гірничо-металургійної академії в Кракові на саксофоні та кларнеті. Тося — учениця випускного класу — виступає в Симфонічному оркестрі Державної музичної школи в Кракові. Обидві багато концертують. Усі ми жваво цікавимося історією, про яку йдеться; передусім мої онучки надають мені величезну змістовну підтримку.
istotne.pl: Відколи ви хотіли реалізувати проєкт ушанування Генсельта в Gierałtów?
Лешек Соха: Уже понад 15 років я намагаюся звернути увагу влади та інших людей на те, що Генсельт жив у Gierałtów. Оскільки музика — це не політика, не буду розмірковувати про ставлення різних людей до моїх пропозицій чи про те, кому я надавав зібрані матеріали. У політики є свої пріоритети, а в музики один: тішити наші серця. Класична музика менш популярна. Багато разів я стикався з байдужістю й питанням: «Кому це потрібно?». Саме в цьому й полягає завдання: показати звичайним людям те, що побачив я. Не знаю, чи це приходить із віком, чи це імпульс.
Istotne.pl: Звідки цей інтерес до класичної музики?
Лешек Соха: Мене надихнула вчителька музики в початковій школі Антоніна Закшевська. Вона так гарно розповідала про Монюшка, що першою оперою, яку я пізнав, була «Страшна садиба» — і так у мене залишилося. Тоді я вирішив, що якщо Бог існує, то він напевно в опері. Саме таким має бути завдання Товариства шанувальників Gierałtów: передавати захоплення класичною музикою. Маючи такого покровителя, як Генсельт, це неодмінно вдасться.
Istotne.pl: Є ще інші аспекти цього захоплення?
Лешек Соха: Окрім суто культурного аспекту, я особисто як місцевий діяч і самоврядувальник вважаю, що історія Адольфа Генсельта, якщо правильно її використати, може стати справжньою «бомбою» для промоції. Органи місцевого самоврядування витрачають величезні кошти на просування гміни, міста чи регіону. Що ми найчастіше бачимо? Якісь політичні події та малопривабливі ідеї. Поширене просування очільників: із лопатою та деревцем, під час вручення дипломів, медалей тощо або тих, хто рятує песика. Це важливо, але ця пропозиція багатошарова — крім музики, яка об’єднує й не знає кольору шкіри чи національності, вона має також вагу та творців. У цьому конкретному випадку основною аудиторією можуть бути інтелектуали та заможні люди. За належного керівництва Товариством і підтримки самоврядування можна започаткувати туризм, концерти та музичні конкурси. Варто співпрацювати з Державною музичною школою в Bolesławiec — учні можуть давати концерти й звикати до публіки, що важливо в процесі підготовки музиканта. Можна підвищити статус регіону. Така ситуація, як у Gierałtów, — рідкість. Змарнувати це було б поганим рішенням. Я також бачу в Товаристві молодих людей, які можуть здобувати організаційний досвід і заради музики та культури бути поміченими, працювати для регіону. Я знаю, що невикористані можливості обертаються помстою. Добрий господар таких можливостей не марнує.
Istone.pl: То які у вас плани, пов’язані з Товариством шанувальників Gierałtów?
Лешек Соха: Немає сенсу здіймати галас і відступати. Самі розмови про музику мають сенс лише після концерту. Тому я вважаю, що тут мають регулярно відбуватися концерти, а навіть місцеві конкурси класичної музики. Зрештою, музика пом’якшує звичаї, які серйозно похитнулися. Повернуся до Адольфа Генсельта. Із доступних мені джерел випливає, що його творчість мала й має вплив на пізніших європейських музикантів. Тому такі концерти й конкурси мають сенс.
У нашому випадку «мале» може бути великим. Погляньмо на Фестиваль комедійних фільмів у Lubomierz — це приклад господарського підходу та пошуку ніші; кілька сцен у комедійній трилогії — і, будь ласка. Нам усе подано на тарілочці, щоб заявити про себе у світі. Це наше — не потрібно нічого вигадувати чи перебільшувати. Достатньо налагодити контакти із шанувальниками музики Генсельта у світі й тримати курс. Артисти віддають усе найкраще, що мають, — виражають це в нотах, текстах, римах чи на полотні. Політика рахує й лавірує, однак саме політики вирішують, чи матиме успіх кожна суспільна ініціатива, зокрема й ця. Тому я хочу запросити всіх, хто прагне об’єднувати, — зокрема розважливих політиків, — взятися за це завдання. Моя мрія — спостерігати, як проєкт стартує й тішить молодих людей. З огляду на вік я маю великий організаційний досвід, але сам також не впораюся. Вірю, що це нагода стати кращими — чому я так кажу? Коли виходжу з Опери чи Філармонії, почуваюся кращою людиною; хто не був, той не зрозуміє, а така можливість є. Вітаю й запрошую до Gierałtów, до Адольфа фон Генсельта.
Програма «Близька культура» — профінансовано з коштів Міністра культури та національної спадщини