Anna Bober-Tubaj два роки тому видала свою бенедиктинську працю «Bolesławiec 1945-1966. Zniszczenia i odbudowa». Я прочитала її лише тепер — і то вимушена професійним обов’язком. На перший погляд, це лише сухий опис руйнування та відбудови міста. Створений на основі архівних документів. Насправді авторка, документуючи події, зафіксувала народження міста. Це книга про те, як урятували душу Болеславця.
Мій дідусь завжди повторював мені, коли я розпитувала його про часи після війни, що є речі, про які він поки що не може мені розповісти. Тоді я була змушена вивчати в школі російську мову, як і всі учні, передплачувала російські дитячі газети та листувалася з радянською подругою. Не пам’ятаю, чи відкрив мені покійний дідусь цю таємницю. Але я згадала ті запитання, читаючи книгу директорки Музею кераміки в Болеславці.
Anna Bober-Tubaj знайшла анкету, присвячену перебігу воєнних дій на наших теренах. Німецькі мешканці Bunzlau розповідали про навмисні підпали міста радянськими військами, які зрештою спричиняли масштабні пожежі. Місто не дуже постраждало внаслідок воєнних дій. Його навмисно підпалили солдати Червоної армії, які тріумфально входили до нього. Радянські військові демонтували та вивозили до СРСР обладнання й оснащення багатьох болеславецьких підприємств, зокрема Concordii. Вони також чинили акти грабунку та вандалізму. Авторка знайшла в архіві лист Управління міста, у якому зверталися до коменданта радянських військ через стрілянину бойовими патронами по лампочках електричних ліхтарів (на вулиці Асника). У своїй книзі вона також пише про втручання тогочасного бургомістра міста, який не міг убезпечити незаселені будинки. Росіяни були небезпечними мародерами. Вони вивозили вікна, двері, переносні печі, а те, що не могли забрати, нищили.
Для радянських військ було важливіше створити музей фельдмаршала Михайла Кутузова, переможця Наполеона й російського героя, ніж убезпечити місто для поляків. У лютому 1945 року Червона армія зайняла будівлю, у якій помер герой (нині це Музей кераміки на вулиці Кутузова). Вона реквізувала пам’ятні речі фельдмаршала з Міського музею (вулиця Міцкевича), приватних будинків і книгарень. Усе для того, щоб через два місяці, у річницю смерті Кутузова, організувати урочистий військовий парад. Демонстрація сили.
Коли радянські війська залишили місто, новий народний уряд не сприяв ані німецькому місту, ані його відбудові. Як документує Anna Bober-Tubaj, уповноважений уряду наказав ретельно затирати німецькі написи. А якщо завдання не було б виконане, погрожував покарати винних — тобто бургомістрів і війтів. Не сприяли йому також самі поляки, які після п’яти років жахів війни хотіли не лише забути про німецьке панування. Вони прагнули знищити все гітлерівське.
Відбудова міста в історичній «німецькій» формі, як пише авторка, стала можливою завдяки тезам істориків, які наголошували на існуванні в архітектурі Болеславця італійських та сілезько-лужицьких, а не німецьких елементів. Але коли ресторан на ринковій площі назвали по-італійськи «Toscano» (від прізвища італійського архітектора), мешканці Болеславця також запротестували. Настрої пом’якшувала місцева радіостанція, яка розповідала про великі заслуги італійського будівничого перед Болеславцем. І чужа назва залишилася. Окрім радіо, як зазначає авторка, активно працював Повітовий відділ інформації та пропаганди. Його працівники створювали тріумфальні брами й гасла «Хай живе Генералісимус Сталін і польсько-радянська дружба» та «П’ястівські землі були й будуть нашими».
Отже, охорона пам’яток боролася не лише з реальними руйнуваннями, а й із пропагандою. Саме так будувався Болеславець. Він мав бути цілком новим. Польським. Народним. За збереження деяких пам’яток точилася боротьба. Anna Bober-Tubaj описує паперову битву за збереження колишнього євангелістського костелу (нині костел Матері Божої Неустанної Помочі), який призначили до знесення. Після численних відмов вдалося врятувати вежу XIX століття. Сьогодні це звичний і невід’ємний елемент панорами міста. Колись — споруда ненависного народу катів.
Завдяки зусиллям людей, які люблять каміння й мистецтво, істориків, реставраторів, мистецтвознавців, архітекторів і музейників вдалося зберегти історичну міську забудову. Саме в старому камінні та вуличках, яким кілька століть, сховалася душа Болеславця. За документування цього феномену Anna Bober-Tubaj заслуговує на найвищу похвалу. Книга, багато ілюстрована архівними світлинами, зокрема болеславця Alojzego Skorupy, є важливою публікацією для мешканців. Закликаю ознайомитися з нею.
Grażyna Hanaf