Таємниця забутого болеславецького некрополя. Нині це місце відпочинку та щоденних прогулянок місцевих жителів. Однак багато років тому воно служило іншим цілям...
Життя, негідне життя
У світі є держави, які під час війни здійснювали масове винищення населення. Однак часто ці ганебні дії стосувалися власних громадян. Так було, зокрема, у Третьому Рейху, який із 1939 року розпочав акцію T4. Вона мала на меті усунення із суспільства людей, непотрібних державній системі: хворих, психічно хворих і різноманітних «інакших». На думку Гітлера, ці люди були непотрібним тягарем для німецького суспільства; у нацистській доктрині існувало поняття ЖИТТЯ, НЕГІДНЕ ЖИТТЯ.
Першим гучним випадком виправданої евтаназії в ім’я «расової гігієни» була справа Кнауера. У лютому 1939 року до канцелярії Адольфа Гітлера надійшов лист від батька дитини (на прізвище Кнауер), який писав, що в нього народився син, але дитина була інвалідом, із недорозвиненими кінцівками та «вродженим ідіотизмом». Він просив фюрера про акт «милості смерті» для цієї дитини.
Гітлер наказав ще раз обстежити дитину цього німецького громадянина у свого особистого лікаря, а в разі підтвердження всіх фактів — убити її, оскільки такі громадяни становлять «життя, негідне життя». Він розпорядився також вирішувати інші подібні випадки саме в такий «гуманний» спосіб.
Сина Кнауера, який народився 20 лютого 1939 року в Саксонії та мав імена Gerhard Herbert, убили в клініці в Лейпцигу за допомогою ін’єкції морфіну 25 липня того самого року.
Цей випадок започаткував масові евтаназії на території Німеччини. Спочатку їх здійснювали за допомогою ін’єкцій, однак цей метод був «неефективним», і почали працювати над масовим знищенням за допомогою імпровізованих газових камер.
Болеславецька лікарня для божевільних
Однак німецька держава не завжди так «сумлінно» дбала про людей із неповними можливостями. Німецька медична опіка була досить розвиненою системою, особливо якщо йдеться про психіатричні лікарні. Там намагалися якомога ефективніше лікувати людей із різними емоційними проблемами.
Саме тому в другій половині XIX століття, у 1856–1863 роках, у Сілезькій провінції було збудовано сучасну лікарню для божевільних. Лікарню розташували в Bolesławiec, колишньому німецькому Bunzlau. Вартість будівництва перевищила 320 000 талерів, що було меншою сумою, ніж витрати на будівництво болеславецького віадука через Бобр.
І донині ми можемо милуватися цим величезним лікарняним комплексом, який після війни, з 1956 року, відновив свою діяльність.
Болеславецька лікарня працювала до 1945 року, а коли Червона армія наближалася до міста, пацієнтів евакуювали в інші райони Німеччини. Для свого часу цей заклад був сучасним, добре оснащеним, і в ньому справді намагалися лікувати — поставити на ноги тих, кому ще можна було допомогти. Натомість невиліковних пацієнтів, які не мали шансів на будь-яке покращення, утримували в гуманних умовах.
Однією з найвидатніших постатей, які були пацієнтами лікарні, був німецький фотограф і мандрівник Wilhelm von Blandowsky. Blandowsky передусім був захопленим дослідником природної історії Австралії. Саме за його ініціативи виник Музей природничої історії в Мельбурні, першим куратором якого він був.
На жаль, цей відомий сілезець, родом із Gliwice, лікувався психіатрично в Bolesławiec і саме тут помер у 1878 році. На території лікарні донині збереглася частина обеліска, присвяченого пам’яті цього відомого фотографа й мандрівника. На камені німецькою мовою зазначено, що він перебував тут на лікуванні. На камені викарбувані його ім’я та прізвище, а також дати 1822–1878 — період його життя.
На території лікарні та в її околицях є об’єкти, які особливо привертають увагу й можуть мати досить похмуре минуле.
Першим із них є каплиця — невеликий сакральний об’єкт, який до війни служив пацієнтам, їхнім родинам, а також персоналу. У ній відбувалися богослужіння. Можливо, саме тут також прощалися з померлими пацієнтами, яких ховали неподалік лікарняного комплексу.
Забуте кладовище
Неподалік лікарні, позаду неї, донині розташований ліс уздовж вулиць Piastów і Jagiellonów, який називають комунальним лісом. Він починається на перехресті цих двох вулиць, а закінчується лише біля кінця алеї Tysiąclecia. Цей ліс досить особливий.
До війни тут був доглянутий парк, а пізніше, приблизно з 1860 року, на цій території почали ховати померлих пацієнтів із розташованої неподалік лікарні для божевільних. Отже, цей некрополь був мальовничо розташований серед молодих дерев і кущів. Навіть сьогодні в лісі на вулиці Piastów можна натрапити на надгробні плити, на яких збереглися номери могил.
Під час Першої світової війни на території лікарні організували лазарет — тут лікували поранених солдатів, а тих, хто не вижив, також ховали на розташованому неподалік лікарняному кладовищі.
Найзагадковішим є період Другої світової війни. Ми точно знаємо, що в більшості лікарень, зокрема лікарень для божевільних, у всьому Третьому Рейху та на окупованих польських територіях проводили акцію T4 — знищували тяжкохворих і психічно хворих пацієнтів. Такі акції проводили, зокрема, у:
- Międzyrzeczu
- Akloven біля Linzu
- Owińskach біля Poznania та у Fort VII в Poznaniu
- Warcie
- Wilnie
- Rybniku.
Чи відбувалися масові евтаназії також у болеславецькій лікарні для божевільних Сілезької провінції? Цього ми ніколи не дізнаємося. Жодних документів немає. Можна лише припускати, що якщо в усій Німеччині проводили акцію T4, то болеславецька лікарня не була винятком із цієї нелюдської діяльності.
Багато про що змушує замислитися той факт, що поруч із лікарняним кладовищем розташовувався стрілецький тир, яким користувалися поліцейські казарми, розташовані в нинішньому Комплексі будівельних шкіл. Можливо, під час Другої світової війни тут здійснювали масові евтаназії. У такий звірячий і ганебний спосіб.
Що стосується кладовища, то саме на ньому поховані мешканці лікарні та поранені солдати часів Першої світової війни. Кількість могил оцінюють у кілька тисяч, що є значним числом, особливо з огляду на те, що після розширення наприкінці XIX століття лікарня могла вміщувати не 400 пацієнтів, як спочатку, а 1 150.
Звернімо увагу, що психіатрична лікарня не має високої смертності; це не звичайна лікарня, де виконують типові процедури та операції. То звідки така велика кількість могил на лікарняному кладовищі?
Вежа Дженні
Яку роль відігравав лікарняний тир? Чи лише тренувальну? Ми цього не знаємо, і це залишиться таємницею. Певно, що в колишніх поліцейських казармах (нинішній будівельний навчальний заклад) навчалися офіцери, які охороняли концентраційні табори.
На лісовій галявині, у місці, де сьогодні охоче відпочивають із наметами мешканці Bolesławiec, після 1939 року стояли бараки, у яких поселили польських робітниць. Вони працювали на розташованих неподалік складах. Сортували одяг, білизну та військову форму поранених або загиблих солдатів. Те, що придатне для подальшого використання, прали й використовували знову.
Така система може дивувати, але німецька економіка вже занепадала, а нестачу військової форми потрібно було якось компенсувати — бажано з найменшими витратами.
Останнім об’єктом, вартим уваги в нашому колишньому парку, є оглядова вежа. Її збудували у 1873 році на замовлення Etienne'a Doussina на честь його дружини Jenny. Так її й назвали вежею Дженні. Часто згадують, що її збудували на честь доньки засновника, яку також звали Jenna. Вона була відомою скульпторкою, однак ця інформація неправдива. Вежу Дженні збудували на честь дружини Дуссіна. Колись її оточував прекрасний парк — той самий, на території якого ховали померлих пацієнтів розташованої неподалік лікарні та солдатів.
Увесь комплекс лікарні для нервово хворих і людей із неврологічними проблемами, колись призначений для божевільних, є надзвичайною загадкою. Лікарня від самого початку була чудово організована, пізніше її розширили, добудували каплицю, а неподалік створили лікарняне кладовище. На невеликій відстані від нього виник поліцейський тир. Чудовим об’єктом була також оглядова вежа, яку, безперечно, часто відвідували, милуючись панорамою міста.
Забуте колишнє кладовище — лише частина історії міста, а особливо доль усіх тих, хто завершив свій життєвий шлях на цій болеславецькій землі. Можливо, варто подумати про тих, хто спочиває в лісовій гущавині. Вони також заслуговують на пам’ять і повагу.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, захоплюється історією, особливо історією Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому б і ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся представляти історію з іншого боку, цікаво, не типово по-книжковому, сповненою сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Історія Нижньої Сілезії, безперечно, цікава й захоплива, тож іноді варто присвятити їй хоча б коротку мить.