Моравські брати у довоєнному Gnadenberg, а нині Godnów, становили більшість населення. Вони з нуля створили поселення, яке нині адміністративно входить до складу Kruszyn.
Після років переслідувань і примусових переселень моравці мусили залишити рідні католицькі Morawy. У 1721 році вони знайшли місце для поселення в саксонських володіннях князя Nicholasa Ludwiga von Zizendorfa.
Зібрання братів проповідувало потребу моральної бездоганності та глибокої побожності, яку розвивали через наполегливу духовну працю. Цей девіз був близький позиції князя Zizendorfa, який до кінця життя духовно підтримував їх як провідник. Він подарував новоприбулим поселенцям землю під поселення Herrnhut (неподалік Zgorzelec), засноване 1722 року.
У новоствореному містечку поселенці заснували релігійно-економічну спільноту. Спочатку поселення називали братством з Herrnhut. Усі його члени, незалежно від статі, віку, національності чи соціального походження, були рівними між собою й мали обов’язок своєю працею примножувати спільне майно, а також могли користуватися ним для задоволення основних життєвих потреб. Спільнота гарантувала своїм членам допомогу й опіку в разі хвороби чи інвалідності, а дітям — освіту.
Належність до спільноти була добровільною, і кожен член братства мав право залишити її. Ба більше, спільнота залишала за собою право виключати зі свого складу осіб, які не дотримувалися її правил.
У поселеннях панувала сувора моральна дисципліна: наприклад, були заборонені розлучення, позашлюбні статеві зв’язки та азартні ігри. Велика кількість мешканців у поселеннях сприяла еміграції та виникненню нових поселень.
На Silesia моравських братів запросив Ernest Juliusz von Seidlitz, друг Zinzendorfa, активно залучений до пієтистського руху. У 1743 році в його володіннях виникли два нові поселення — у Piława Górna та Godnów. Натомість у 1745 році поселенці з Herrnhut, переважно кваліфіковані ткачі, оселилися в місті Nowa Sól, створивши в південній частині міста окремий район.
Усі поселення моравських братів — як у Європі, так і в заморських країнах — спочатку наслідували поселення Herrnhut не лише в організаційному, а й у морфологічному плані. Поселення засновувалися за планом хреста (латинського або грецького): на перетині рамен хреста розміщували церкву, яку також називали Великою залою, а навколо неї — житлові будинки та споруди, що слугували всій спільноті, зокрема школи, лікарні, будинки опіки для людей з інвалідністю та людей похилого віку.
Важливим елементом кожного поселення був цвинтар, який називали «Gottesacker», що дослівно перекладається як «Боже поле»; зазвичай його розташовували неподалік Великої зали. Цвинтар являв собою зелену галявину, що символізувала вічне блаженство. Чоловіків і жінок ховали на окремих ділянках, у порядку смерті, а всі надгробки були однаковими: прості плити, плазом покладені на траві, із зазначенням особистих даних померлого, дат і місць народження та смерті; часто на них також вирізьблювали біблійний вірш або цитату з пісні. Це мало символізувати цілковиту рівність усіх членів спільноти — як за життя, так і після смерті.
Більшість мешканців становили висококваліфіковані ремісники, що забезпечувало високий рівень життя в поселенні та сучасні адміністративно-соціальні рішення.
Sebastian Zielonka — історик, випускник Uniwersytetu Wrocławskiego. Спеціалізація: архівна справа та консерваційна документація. Цікавиться історією регіону та суспільним життям європейців у XX столітті. У вільний час подорожує.