Що відбувається з польським законодавством про дорожній рух?

Щодня або майже щодня медіа засипають нас інформацією про трагічні події на польських дорогах. Я вже неодноразово висловлювався щодо нашої польської ситуації на дорогах. Як колишній поліцейський, водій поліцейського автомобіля, водій пожежної служби, а нині водій вантажівки в міжнародних перевезеннях, я спостерігаю та формую власне бачення і висновки щодо рішень — як у самих правилах, так і в інженерії дорожнього руху.

Замість профілактики — популізм

Я роками спостерігаю за змінами до законодавства про дорожній рух, і вони не завжди здаються мені правильними. Поняття «профілактики дорожнього руху» відійшло в минуле. Зміни нічого не дають, окрім погіршення та дезорганізації руху, а також погіршення стану безпеки на дорогах.

Законодавець не помічає або не хоче помічати реальних проблем, пов’язаних з інтенсивністю дорожнього руху, і необхідних у цьому питанні рішень. Він не працює над розв’язанням реальної проблеми, а лише спирається на популізм. Якщо в інших сферах популізм є шкідливим, але меншою мірою, то в дорожньому русі він становить смертельну загрозу — що ми якраз і спостерігаємо.

Керування у стані сп’яніння: безкарність і виробництво злочинців

Підлабузництвом до виборців через зміни правил безпеки на дорогах ми її не підвищимо. А вже точно не шляхом розбудови дорожньої інфраструктури. Я пам’ятаю, коли послабили норму, пов’язану з керуванням у стані алкогольного сп’яніння, після вживання алкоголю або іншої речовини подібної дії. Поки розв’язання цієї проблеми було в компетенції Кодексу про правопорушення, явище було більш-менш під контролем.
Коли комусь спало на думку перенести цю норму до Кримінального кодексу, для п’яних водіїв почалося золоте життя. Коли проблему регулював Кодекс про правопорушення, рішення ухвалювалися швидко й супроводжувалися суворими покараннями, без можливості маневрувати та демонструвати адвокатську майстерність. Нині юридичні маневри, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом, дають змогу затягувати процеси, а умови для повторного вчинення злочину є поширеними. Окрім продукування злочинців, парадоксально, ще й посилилося відчуття безкарності.

Пішоходи та велосипедисти в конфлікті з автомобілями

Наступним незрозумілим кроком законодавця є малозрозумілі правила для пішоходів і велосипедистів. Конфлікт цих двох груп учасників дорожнього руху з водіями автомобілів помітний уже багато років. Загравання з велосипедистами та пішоходами (мода на здоровий спосіб життя) призводить до збільшення кількості подій, зокрема серйозних.
Якою логікою керувався законодавець, припускаючи, що водій — автомат, а автомобіль зроблений із губки? З вікна вантажівки я бачу, що ні водії автомобілів, ні друга сторона не можуть упоратися з загадковими рішеннями. Інтенсивність руху зростає, але доріг і смуг не додається; натомість з’являються чергові обмеження, які не мають нічого спільного з рішеннями у сфері безпеки на дорогах. Самі штрафи — це лише більші доходи державного бюджету; я помічаю тільки цей ефект.

Репресії та ліміти — не рішення

Дії законодавця не враховують того, що він сам спровокував: розвиток господарських ініціатив, регулювання в цій сфері, а отже, дотримання строків усіх поставок і суворих вимог, пов’язаних із затримками.
Законодавець узявся сповільнювати рух, але лише за допомогою репресій та лімітів. Бракує про-громадянських, до того ж комплексних рішень. Від профілактики дорожнього руху повністю відмовилися, натомість з’явилися швидкі немарковані поліцейські автомобілі, які полюють, а не дисциплінують для правильного керування.
Якщо в Західній Європі позначений службовий автомобіль на дорозі є нормою, то в Польщі він з’являється лише іноді й тільки як учасник дорожнього руху. Переконувати суспільство, що позбавлення водійських прав є рішенням, — це звичайний пропагандистський обман.

Вже не має значення, що хтось віз до лікарні людину, яка помирала, — є лише таблиця та результат вимірювання. Є також «рятівні» ділянкові вимірювання швидкості, які суперечать польському законодавству та його принципам.
Хто вигадав запровадити електросамокат у дорожній рух?
Правовий хаос у Польщі — факт, а в дорожньому русі це Гімалаї абсурду. Кому спало на думку запровадити в дорожній рух електросамокати, невпізнаваних велосипедистів, автомобілі, поєднані з газонокосарками, та інші дивовижі? Хто перевіряє їхні повноваження на участь у дорожньому русі? Модними стали суцільні лінії через невеликі містечка та села — як це узгоджується з автомобілями, які мають вчасно доставити кудись товар?

Чому на Заході вміють розв’язувати ці проблеми, а в нас, окрім штрафів, нічого не відбувається? У Західній Європі діють ділянкові та тимчасові заборони на обгін вантажівок одна одної, а в нас — повна заборона, навіть уночі, коли дороги майже порожні. Це чергове популістське правило. Якщо законодавець сповільнює важкий транспорт, потрібно збільшити кількість паркувальних місць, бо таким є наслідок цієї дурості, — а що ми маємо? Дрони, штрафи та антифурну пропаганду.

Великі прогалини нас сповільнюють

Cікаво, хто радить законодавцю. Відсутнє маркування пішохідних переходів і створення нових; виникають житлові райони, але немає позначення нових перехресть. На повітових і воєводських дорогах, що проходять через населені пункти, встановлюють засоби сповільнення руху.

Прошу тепер поставити себе на місце людини, яка чекає на пожежну службу чи швидку допомогу, яким доводиться майже до нуля гальмувати на засобі сповільнення руху. Я знаю, про що говорю, бо роками керував автомобілями зі спеціальними правами переваги. Надмірні обмеження — ознака слабкості системи та відсутності ідей щодо розв’язання проблем. Штрафи не вирішать проблем, а навпаки — їхній розмір викликає відчай у порушника. Як учасник переслідувань, я не раз припиняв їх, бачачи, що подальше переслідування може становити смертельну загрозу для людей у переслідуваному автомобілі.

Розумна профілактика та розумне регулювання — це рецепт безпеки дорожнього руху, а не кампанійність і популізм.

Звичайно, усе можна висміяти й розкритикувати, але можна й обміркувати. Я не хочу рятувати світ, я лише хочу, щоб ті, кому ми довірилися, були гідними цієї довіри. Будівництво доріг або їхня розбудова — не успіх і не милість політика, а його обов’язок, адже він отримує за це винагороду, а раніше присягав нам у цьому.