Leszek Socha представляє критичний аналіз цифрового та соціального виключення, приділяючи особливу увагу проблемам, які зачіпають старші покоління. Автор звинувачує політичний клас у цинізмі, стверджуючи, що політики спочатку самі призвели до маргіналізації певних груп, а тепер використовують гасла боротьби з виключенням лише в маркетингових цілях. Головною темою є технологічний бар’єр, через який повсякденні дії, такі як користування паркоматами чи виконання формальностей онлайн у державних установах, стають для літніх людей джерелом приниження.

Колонка Leszek Socha

Знання про сучасні технології та їх використання сьогодні необхідне для повноцінного життя. Держава попереджає, щоб не робити певних речей, бо можна втратити майно або хтось оформить кредит на наше ім’я та заволодіє коштами. Потрібно вести електронну бухгалтерію, здійснювати перекази, виписувати електронні рахунки-фактури, а листування з державними установами відбувається в цифровій формі. Мегабайти, біти та інші поняття. Ви йдете до магазину купити ваги, автомобільну камеру, телевізор, радіо, холодильник чи інше обладнання, а продавці часто бачать перед собою людину, яка не орієнтується в темі, і не завжди чесно інформують про покупку; потім така цифрово виключена людина нерідко стає об’єктом насмішок знайомих і навіть родини, бо дозволила себе на щось умовити. Це майже норма, адже компанії розробляють алгоритми для «впарювання», тобто спорожнення складів, і такі методи іноді навіть винагороджуються.

Жах із паркоматами

Ба більше, міста в Польщі запроваджують програми зон під приводом турботи про чисте повітря та вимагають сплачувати кошти через так звані паркомати. Паркомати настільки складні, що мало хто знає правила їх використання. Вони не лише порушують RODO та громадянські свободи, а й містять заплутані процедури, які стають перешкодою для багатьох людей. Із проблемами користування паркоматами здебільшого стикаються літні люди, не обізнані з правилами та принципом роботи цих пристроїв, а також із дрібним шрифтом. Часто літні люди стають жертвами паркувальних компаній і сплачують штрафи або змушені просити про допомогу. Багато хто з них воліє залишити автомобіль на околиці міста й пішки дістатися до лікарні, державної установи чи магазину.

Я знаю, що багато хто насміхатиметься з жертв справжнього виключення лише тому, що вони старі. Я сам часто стикаюся з уїдливими зауваженнями, що це просто, а я цього не знаю. Попри те, що знаю чимало, це все ще лише частка того, що необхідно для безпечного користування багатьма пристроями. Не всі мають сміливість просити про допомогу. Однак багатьох принижують або вони самі так себе почувають. Те, що для покоління електронної ери є простим, для мого покоління таким уже не є.

Політики кривдять літніх людей

Я знаю, існують курси для літніх людей у цій сфері, але скільки з них можуть ними скористатися? Багато хто зі старших не має можливості брати участь у навчанні з різних причин, які можна перелічувати без кінця. Політики навіть не здогадуються, наскільки сильно було скривджено величезну соціальну групу — назвімо її групою електронного виключення. Багато хто не зізнається, як із ними поводяться в державних установах, магазинах, на дорожніх пунктах оплати тощо.

Сподіваюся, що розважу політиків цією темою та масштабом прірви між аналоговим життям і електронною ерою. Я сам усе професійне життя провів без комп’ютерів; у селах було по 3–5 телефонів, а в офісах — друкарські машинки. Щоб викликати швидку допомогу, потрібно було розбудити старосту села, священника або іншого щасливця з телефоном.

Не готові до технологічного стрибка

Моє покоління не було і не є підготовленим до такого великого технологічного стрибка в усіх сферах життя. Держава та суспільство залишили «армію» старих і літніх людей напризволяще. Я спостерігав на парковці перед супермаркетом за літнім чоловіком — мабуть, старшим за мене, — який намагався впоратися з паркоматом. Через деякий час його почали підганяти, і він відійшов. Коли він знову спробував, а ситуація повторилася, то просто пішов.

Можливо, я порушую цю тему даремно і сам можу постраждати, але в Польщі існує електронно-технологічне виключення, і нікого це не хвилює. Люди живуть із відчуттям виключення та приниження, а охочих зайнятися цим питанням я не бачу. Якщо про щось не говорять уголос, то це або «тухле яйце», або надто складна тема, бо політично це може бути невигідно. Попри все, я прошу молодих людей виявляти розуміння та допомагати менш обізнаним, а політиків — звернути увагу на цю проблему.