Прем’єр говорить, що дефіцит зменшився, що все добре, що дохід зростає, а безробіття знизилося. Натомість пан президент говорить інше: що прем’єр бреше, що держава досі в боргах. І маємо дві правди.
Про що тут ідеться? І як має почуватися свідомий громадянин?
Думаю, краще бути необізнаним і безмежно довіряти чи то телеканалу Republika, чи TVN, чи якійсь іншій станції, ніж мислити раціонально. Чи країна занепадає, чи стає могутньою — ніхто не знає, бо кожен може говорити, що хоче. Навіть найважливіші люди в державі не несуть за це жодних наслідків.
Тим більше що вони взаємно звинувачують одне одного в крадіжці, а ніхто не сидить. Вони порушують Конституцію та загальноприйняті закони, а ми як суспільство виставляємо себе корисними ідіотами.
Це одурманювання суспільства. Суспільство саме не знає, що про це думати. Найпростіше — визнати божественність обраного собою політика й безмежно йому довіряти. Попри те, що політик виставляє себе блазнем.
Ба більше, нам навіть не потрібно обирати політиків. Вони обирають себе самі. Ми бачили, як політики між собою домовилися і хто переміг на виборах без дотримання будь-яких демократичних стандартів на загальних виборах.
Тобто, як сказати мовою вулиці: нас послали, тобто ми прогулялися до виборчих урн, а величезна армія людей отримала гроші за нагляд за виборами.
Тепер варто було б, щоб ця армія людей, яка забезпечувала проведення виборів, якось брала участь у роботі комісій. Якщо ми хочемо називатися правовою державою, хтось має сидіти, а насамперед наш золотий парламент, який існує там сам для себе, мав би ухвалити закон про публічну брехню, визначити критерії того, як має поводитися політик чи чиновник.
Я можу довести, що брехня є повсюдною і призведе до того, що сусід із сусідом битимуться вилами. Лише тому, що один із них визнав божественність якогось політика і свято вірить, що його політик говорить правду.