Болеславецький повіт перетинає річка Квіса, яка в минулому була кордоном двох історичних земель. Околиці на схід від її течії належать до Нижньої Сілезії, натомість усе на захід — зокрема кілька населених пунктів у ґмінах Osiecznica та Nowogrodziec — це вже Верхня Лужиця. Протягом століть вона була ареною бурхливих змін, переходячи з рук до рук наступних правителів, аж до включення до складу Пруссії у 1815 році.

Отже, західна частина сучасного повіту має багате верхньолужицьке минуле. Про ранню слов’янську історію й досі нагадують такі назви, як Czerna чи Bieniec, хоча багато навколишніх сіл заснували німецькі колоністи. У міжвоєнний період пам’ять про верхньолужицьке коріння все ще була живою — у документах і на листівках поруч із назвами населених пунктів з’являлося скорочення «O.-L.» (Oberlausitz).

Після 1945 року, разом із прибуттям нових поселенців, ця ідентичність почала зникати. Їх передусім вважали «Поверненими землями», а давні назви й символи здебільшого забули. Сьогодні лише в небагатьох місцях можна натрапити на сліди верхньолужицької історії, хоча місцеві краєзнавці відкривають їх заново — особливо в Lubaniu та Zgorzelcu, які й досі нагадують про історію цієї землі.

Збереження верхньолужицького минулого може стати привабливою ідеєю для промоції регіону. Прості заходи, такі як надання вулицям назв, пов’язаних із Лужицею, випуск місцевих листівок із позначенням «Верхня Лужиця» чи організація тематичних заходів, природним чином формують усвідомлення унікальності цієї території. Можна було б також встановлювати символічні «прикордонні знаки» біля мостів, де починається (або закінчується) Верхня Лужиця, а також використовувати місцеві герби, що відсилають до обох традицій — нижньосілезької та лужицької.

Завдяки такому підходу мешканці Болеславецького повіту — незалежно від того, на якому боці Квіси вони живуть, — могли б повніше зрозуміти багатошарову спадщину своєї малої батьківщини. А туристи, які шукають незвичайні куточки, напевно оцінили б цілісні та цікаво представлені історії, що походять із прикордоння Сілезії та Лужиці.

На обкладинці — герб Верхньої Лужиці з карти 1635 року.