16–21 липня болеславецьке відділення Towarzystwo Miłośników Lwowa i Kresów Południowo-Wschodnich проводило заходи в Молдові в межах проєкту «З турботою про пам’ять і збереження польської культурної спадщини в Молдові», профінансованого Національним інститутом польської культурної спадщини за кордоном POLONIKA.
Керівниця болеславецької організації Barbara Smoleńska:
У проєкті взяли участь 19 осіб, зокрема 13 членів болеславецького відділення Towarzystwo Miłośników Lwowa i Kresów Południowo-Wschodnich. До групи волонтерів приєдналися водії та друзі-волонтери акції «Врятуй могилу прадіда від забуття» з Гури, Вроцлава та Хоцянува (4 особи).
Мета проєкту? «Підвищення знань, навичок і залученості молоді та дорослих до захисту матеріальних елементів польської культурної спадщини в Молдові».
Barbara Smoleńska розповідає:
Після довгої та виснажливої подорожі ми дісталися села Стирча, де планували переночувати в Польському домі. Перед будинком на нас чекала директорка Ludmiła Jabłońska. Нас дуже тепло прийняли.
Молдова — найбідніша країна Європи, тому спочатку деякі волонтери були налякані бідністю, яку побачили. Однак невдовзі виявилося, що складні житлові умови нікому не заважали. Навпаки, волонтери були в захваті від такого способу проводити вільний час — адже творити добро означає бути щасливим.
У Стирчі ми впорядковували та інвентаризували кладовище, де поховані колишні й нинішні мешканці Стирчі. Стирча — найбільш польське село в Молдові, яке називають «Маленькою Варшавою». Його заснували поляки наприкінці XIX століття: вони викупили землю в Єлизавети Кукуріанової та оселилися на ній. Нині тут переважно живуть люди похилого віку. Молодь виїхала до Польщі або міст, наприклад Бєльців.
У Польському домі в Бєльцях нас привітала директорка Olesia Górska разом із молоддю та людьми похилого віку — поляками, які могли самостійно прийти на зустріч. Щоб передати побажання та продуктові пакунки, привезені з Польщі для хворих, ми поїхали до їхніх домівок. Зустрічі з найстаршими поляками — і в Стирчі, і в Бєльцях — були сповнені емоцій, сліз і зворушення. Ми відчували, що наша присутність важлива для цих людей. Вони казали: «Не цей подарунок найважливіший, а ваша присутність». Одна з жінок заспівала польський гімн, який ми разом виконали.