Настоятеля Zbigniew Pędziwiatr звинуватили у використанні установки у вигляді парафіяльних дзвонів поза урочистостями, пов’язаними з релігійним культом, тобто у правопорушенні за ст. 343 ч. 1 у зв’язку зі ст. 156 ч. 1 Закону про охорону довкілля. Спочатку його засудили, але він подав заперечення. Ми писали про це у статті Настоятель подав заперечення проти вироку. Суд оштрафував його за дзвоніння.
Судді Agnieszka Piłasiewicz довелося вирішувати, чи є молитва «Ангел Господній», яку приватно читають удома, «урочистістю, пов’язаною з релігійним культом». Під час звичайного засідання 9 березня 2023 року настоятель розповідав, чим є Католицька церква, а також окреслив її історію, щоб визначити контекст і поширеність молитви «Ангел Господній».
– Католицька церква побудована на двох фундаментах, – пояснював настоятель. – Це Боже одкровення (Святе Письмо), яке є основою права та місії Церкви, і друга опора – традиція Церкви. Церква є організацією, спільнотою живої віри. Кожна епоха певним чином привносить щось нове, ширше в життя Церкви. Церква жива і не може обмежуватися певними формулами, наприклад, як тут було сказано, плеканням теології в конкретному місці та будівлі. Йдеться про спільноту. Дзвони мали закликати до молитви «Ангел Господній». Це дуже давня традиція. У польській Католицькій церкві, як казав святий Іван Павло II, «день позначений моментами зупинки для молитви». Не можна прив’язувати молитву «Ангел Господній» лише до храму чи одного місця. Йдеться про спільноту, про живу церкву. Уся Католицька церква бере участь у цій молитві, яка не закликає йти до храму, а до роздумів і молитви там, де ми перебуваємо. Можна провести далеку аналогію зі спільнотою в ісламі: там нікому не заважає, що з мінарету священнослужитель шість разів, кілька разів на день, закликає до молитви, – додав Zbigniew Pędziwiatr. Тут пояснимо, що в мусульманських країнах до молитви закликає не священнослужитель, як стверджує Pędziwiatr, а муедзин, тобто чоловік, якого обирають із громади та який має добрий голос і характер. Він не має нічого спільного зі священнослужителем у релігійному розумінні. А протягом дня в ісламі є п’ять молитов, а не шість, як каже священник із Болеславця.
Суд визнав, що вписані в католицьку традицію полуденні «хвилини роздумів» усе ж є «урочистістю», пов’язаною з релігійним культом, а дзвоніння, порівняне із закликом муедзинів до п’яти традиційних молитов в ісламі, є закликом вірян на цю урочистість. І виправдав настоятеля.
– У жодному законі немає юридичного визначення того, що означають «урочистість» та «захід», пов’язані з релігійним культом, – сказала суддя Agnieszka Piłasiewicz в обґрунтуванні вироку. – У цій ситуації це поняття слід підпорядкувати поняттю «релігійного культу». Відповідно до словникового визначення цього терміна, це шана, яку віддають, зокрема, божествам. Суд узяв до уваги те, що дзвоніння о 12:00 було пов’язане із закликом вірян до молитви «Ангел Господній». Так це пояснив обвинувачений: дзвони на «Ангел Господній» є традицією протягом багатьох століть, це загальновідомий факт і прояв релігійного культу. На думку суду, дзвоніння на «Ангел Господній» підпадає під дію ст. 156 ч. 2 Закону про охорону довкілля. Суд не встановив вини обвинуваченого. Він робив це для збереження традиції, а його вчинок не був суспільно шкідливим, – додала суддя.
Підсумовуючи, на думку судді Agnieszka Piłasiewicz, дзвонити о 12:00 можна, бо в цей час відбувається урочистість, пов’язана з релігійним культом, хоча будівля церкви зачинена і жодної урочистості в ній немає.
Водночас пояснимо, що дзвони в парафії Христа Царя в Болеславці все одно не вмикають, бо створюваний ними шум значно перевищує норми. Парафія досі оскаржує постанову старости Tomasz Gabrysiak і рішення Апеляційної колегії місцевого самоврядування в Єленій-Ґурі.
Другим цікавим моментом під час засідання було те, що настоятель мусив назвати свої особисті доходи. Це надзвичайно цікаво, адже не завжди можна почути з уст священника, скільки він заробляє.
– Ми утримуємося з пожертв вірян, посада настоятеля не має фіксованої зарплати, – сказав Zbigniew Pędziwiatr. – Може бути так, що їх узагалі немає, як це було під час пандемії. Хіба що я працював би капеланом або в школі вчителем, але я виконую обов’язки настоятеля, керую парафією і в цивільному, і в церковному напрямках. Мої особисті доходи регулюються статутом церкви нашої Легницької єпархії, це пожертви за намір меси. У середньому мої щомісячні доходи становлять від 1000 до 3000 злотих. Це моя особиста зарплата, а все інше – фонд парафії. Це дуже легко встановити, оскільки пожертва за одну святу месу становить від 50 до 100 злотих, помножити на 30 днів – і це мій дохід, – пояснив настоятель.