У понеділок, 25 березня, у Президентському палаці у Варшаві відбулася церемонія вручення високих відзнак полякам, які рятували євреїв під час війни. Командорський хрест ордена Відродження Польщі посмертно отримав Фелікс Кварціак із Болеславця. Відзнаку від імені нагородженого отримали його доньки: Галіна Каролік і мешканка Болеславця Регіна Мікульська.
– Це була зворушлива церемонія, – розповідає виданню istotne.pl пані Регіна, якій особливо запам’яталася промова президента Республіки Польща Анджея Дуди. Глава держави, зокрема, говорив про три групи поляків у ті часи: про шмальцовників; про тих, хто взагалі не брав участі (напевно, через страх); і про тих, хто почав допомагати євреям. Як розповідає мешканка Болеславця, А. Дуда підкреслив, що перші не заслуговують навіть на польське громадянство, а треті – герої.
Прикладом для наслідування для покійного Фелікса Кварціака, безперечно, був його батько, Пйотр, який у підлітковому віці втік із дому, щоб вступити до легіонів Пілсудського. За участь в обороні Львова дідусь пані Регіни отримав Хрест Хоробрих і землю в Дубно, що тоді ще було на польській Волині.
Там він зустрів кохання всього свого життя, з яким мав трьох синів: Альфреда, Анатоліуша і, власне, Фелікса.
У міжвоєнний період Пйотр Кварціак працював у в’язниці. Уже тоді... підгодовував ув’язнених. (Родина припускає, що саме його доброта врятувала його від заслання до Сибіру).
– Життя мого прадіда – чудовий матеріал для фільму, – каже Бартош Мікульський, який супроводжував маму під час понеділкової церемонії.
Коли під час війни в Дубно створили гетто, єврейській родині вдалося втекти звідти. Пйотр Кварціак погодився прийняти під свій дах близьких свого друга. Їх мало бути четверо. Прийшло… п’ятнадцятеро.
Прадiд пана Бартоша тоді пояснив усій своїй родині: ми допомагаємо нашим сусідам і друзям. Якого вони були віросповідання, не мало значення.
П’ятнадцять євреїв переховувалися в родині Кварціаків близько 20 місяців. Усі вижили, зокрема Міхал Фішер, батько відомого сьогодні в усьому світі оперного співака Дуду Фішера. (Важливо, що коли Д. Фішер нещодавно був у Польщі, він дуже наголошував, не перекручуючи прізвища, що його родину від знищення врятувала польська родина Кварціаків).
Родина покійного Фелікса Кварціака береже пам’ять і про нього, і про його батька. Пані Регіна та пан Бартош підкреслюють мужність предків і пишаються ними. – Відомо, чим це загрожувало. Якби все відкрилося, загинули б усі, – кажуть вони. – Куля в голову. Або їх спалили б живцем.
Адже наслідок міг бути таким, що ні пані Регіна, ні пан Бартош ніколи не з’явилися б на світ...
Онук Фелікса Кварціака згадує, що якось дивився з дідусем по телевізору один із Нюрнберзьких процесів. Есесівець розповідав про страту в Дубно. Про те, що єврейська родина, яку мали розстріляти, стояла оголеною над ямою. Раптом дитина схопила батька за руку й запитала: що тепер із нами буде? Батько лише показав пальцем угору. Тоді пролунали постріли.
– Тоді я побачив, як 80-річний чоловік плаче, – згадує пан Бартош. – Коли я запитав, що сталося, дідусь відповів: я це бачив.
Цьогорічна відзнака – не перша нагорода, яку родина Кварціаків отримує за свою мужність. У 1989 році п’ятеро членів родини отримали звання Праведників народів світу. А в 2010 році Феліксу Кварціаку посмертно надали почесне громадянство Ізраїлю.
– Я дуже шкодую лише про одне, – підсумовує онук нагородженого мешканця Болеславця, – що Польща так пізно згадала про дідуся. Де були попередні уряди 12 років тому, коли він ще жив?
І додає, що якби Фелікс Кварціак міг бути на цьогорічній церемонії, то напевно вийшов би, вклонився й нічого не сказав. Зате, мабуть, розплакався б як дитина.