Найстаріша школа міста над Бобром заслуговує на гідне відзначення незвичайного ювілею. Пам’яті піонерської вчительки присвятили меморіальну дошку. «Тисячолітня» школа вшанувала її пам’ять, назвавши один із класів — Лісовою залою імені Stefanii TAJCHER. Тут, у музейних зібраннях, зберігається табірна смугаста форма колишньої ув’язненої концентраційного табору в Ravensbruck.
А може, назвати школу-ювілярку її ім’ям? Після війни вона носила ім’я Bolesława Chrobrego, потім генерала MC Jóźwiaka Witolda. Нині на практиці вона залишається безіменною. Рішення належить до компетенції педагогічної ради та учнівської спільноти.
Я знав, поважав і цінував пані STEFANIĘ, захоплювався її любов’ю до дітей, самовідданістю та глибоким патріотизмом. Вона була полькою з крові й плоті, відчувала себе нею кожним атомом свого тіла протягом усього довгого, прекрасного, багатого й самотнього життя. Найбільше задоволення ми принесли б пані STEFANII, вмурувавши в стіну її школи кам’яну дошку із записом ПРАВД ПОЛЯКІВ, проголошених на Конгресі Полонії в Берліні 1938 року:
«МИ — ПОЛЯКИ. ВІРА НАШИХ БАТЬКІВ Є ВІРОЮ НАШИХ ДІТЕЙ.
ПОЛЯК ПОЛЯКОВІ — БРАТ. ЩОДНЯ ПОЛЯК СЛУЖИТЬ НАРОДОВІ. ПОЛЬЩА — НАША МАТИ, НЕ МОЖНА ПОГАНО ГОВОРИТИ ПРО МАТІР».
Це стало б увінчанням життєвого кредо прекрасної вчительки та патріотичним посланням в естафеті поколінь, яка, зрештою, не має кінця...