Смерть нас лякає й вибиває з колії, ми не можемо усунути її з поля зору й не здатні її осягнути. Не можемо говорити про Зосю в минулому часі. Така людина, як Вона, яка своєю особистістю наповнювала кожного, з ким зустрічалася, більше не звернеться до нас, не усміхнеться, не запитає: як ти, любий?
Треба запитати, що залишається після такої чудової людини? І чи правда, що лише смерть надає життю краси? Якщо так, то Зося живе в тих, хто Її любив, у тих, хто Її знав і захоплювався Нею. У нас залишилися всі теплі слова, яких Вона нікому не шкодувала, слова розради, яких не шкодувала, коли було важко. Зося щедро дарувала себе. Пам’ятаю Її відданість справі скаутського руху; пам’ятаю, як Вона берегла пам’ять про людей, з якими пройшла бойовий шлях. Як Вона розповідала про ті часи... Кожна розмова на цю тему була прекрасним уроком любові до Вітчизни.
Зося вміла любити. Людей, світ, ідеї. Уся Вона була любов’ю та добротою. Я ніколи не чула від Неї недоброго слова про когось. Завжди було розуміння, завжди — спроба пом’якшити кривди, завдані кимось. Зося вміла слухати, була сердечною та доброзичливою до всіх, притягувала людей до себе. Їй не була байдужою доля людей, з якими Вона коли-небудь зустрічалася. Вона вміла цінувати в людях те, що було в них гідного. І висловлювала це. Ми брали від Неї мудрість і спокій, захоплювалися Її вмінням будувати простори любові, прийняттям світу й оптимізмом. Треба нагадати й про те, що Зося Kłosowska була дамою. Жінкою великої особистої чарівності, такту й делікатності. І такою залишиться в нашій пам’яті.
А до найближчих, до родини, звертаю таку думку: вже сама можливість розділити свій смуток між багатьма людьми є певною розрадою. А оскільки він розподіляється між багатьма, лише невелика частка смутку й відчаю повинна залишитися з Вами. Радіймо, що нам було дано зустріти Зосю Kłosowska — Вона обдарувала нас собою, тож не змарнуймо цього дару.