З увагою та зацікавленням я прочитав статтю, що вихваляє красу болеславецького відділення PKO. Однак після цього читання мене охопили так звані змішані почуття, бо вкотре підтверджується старе правило: «не все золото, що блищить».
Насправді тут сяють лише мар­мур і підлога. Далі панує організаційний безлад: нерівномірний розподіл завдань між касовими працівницями, черги до віконець із різним навантаженням, грубість щодо покірних і заляканих розкішшю обладнання клієнтів. Пишу про це з власного досвіду, не маючи жодних особистих образ чи неприязні. Але якщо ми хочемо по-справжньому бути в Європі, потрібно не лише змінити вигляд банку, встановити комп’ютери та сучасні меблі. Передусім треба переорати застарілу й ліниву свідомість вродливих працівниць, які нарешті мусять зрозуміти, що вони призначені для обслуговування так званих споживачів послуг, що клієнт, який стоїть біля віконця, — їхній пан. Так є в усьому світі, а за своє життя я чимало подорожував і бачив.
Прошу не звинувачувати мене в злостивості — пишу ці слова з надією на зміни на краще в моєму місті, бо відчуваю емоційний зв’язок із ним і почуваюся співвідповідальним за рівень культури та широко зрозумілого суспіль­ного життя місцевої спільноти.
J.K.
учитель
(прізвище відоме редакції)