Маєте рацію. Однак пам’ятаймо, що Повстання тривало не лише один день. Воно тривало два довгі місяці.
Ми часто вступаємо в бурхливі дискусії та полеміку, сиплемо різноманітними аргументами сумнівної цінності. Підносимося до вершин абсурду, ненависті, хейту, братовбивчої боротьби. Щоб ушанувати один-єдиний день. Забуваючи про інші, такі болісні й криваві дні.
Дискусія про Варшавське повстання триває вже кілька десятиліть. Свого апогею вона досягла у вільній Польщі. Науковці, політики, Повстанці, старі й молоді. Усі беруть участь у черговій війні, цього разу — війні хибних аргументів. Та чи хтось насправді замислювався над походженням цього повстанського виступу? Чи існувала глибша ідея? І що насправді означає патріотизм у наш час?
Варшавське повстання вже стало легендою. Прекрасним, сумним міфом про героїзм, про волю боротися з окупантом. Однак, щоб краще зрозуміти мій задум представлення фактів і тез, мусимо повернутися до XIX століття. У 1863 році спалахує Січневе повстання. Цей визвольний виступ слід опосередковано порівняти з повстанням ’44. Напевно, багато хто вигукне: «Але як це? Так не можна! Це дві різні речі!»
Так, це так, однак із повною відповідальністю можу сказати, що Січневе повстання, таке звеличене й перетворене на міф у II Речі Посполитій, є для IIІ РП тим самим, чим Варшавське повстання є для III РП. Культ Січневого повстання та його ветеранів у міжвоєнний період був величезним. Однак тут слід додати, що Січневе повстання було цілковитою поразкою, і не лише у сфері невдалої боротьби за незалежність. Повстання 1863 року, як і Варшавське, було погано підготовлене. Повстанців недостатньо озброїли. Надто слабко, щоб вони мали бодай якісь шанси проти добре навченого царського війська. Повстання навіть штучно підтримували росіяни…
Під час однієї з перших сутичок із Повстанцями російське командування наказало озброїти військо зброєю без боєприпасів. Російських солдатів відправили на неминучу смерть, а «польські бунтівники» забили їх усім, що трапилося під руку. В очах європейських народів Повстанці стали бунтівниками, а кожного польського борця за незалежність ототожнювали з анархістом і терористом. Європейські уряди, щоправда, підтримували Повстанців, але лише деякі. І тільки дипломатично. Шведська влада інтернувала судно, на борту якого намагалися доставити до Королівства Польського гармати, гвинтівки та самих добровольців різного походження. Швеція зробила цей крок під тиском Росії.
Найцікавішою була реакція папи Пія IX. Вона не є однозначною. Офіційних папських документів не збереглося. Тодішня преса по-різному тлумачила його слова щодо початку Січневого повстання. Тлумачення залежало від «кольору друкованої преси».
Хоча Повстання було найбільшим національно-визвольним виступом, воно не охопило все польське населення російської частини Польщі. Так воно оминуло, наприклад, Волинь — селяни не підтримали Повстання. Можливо, руським (українським) селянам було ближче до Росії, ніж до шляхетської Польщі. Можливо, якби вдалося сильніше залучити населення, що мешкало на Кресах, боротьба мала б більше сенсу. Можливо…
Аналогія з Варшавським повстанням дуже схожа. Так само погано озброєних Повстанців фактично відправили на неминучу смерть. Однак в обох випадках партизани усвідомлювали це. В обох подіях репресії після поразки повстань були жахливими. Під час Варшавського повстання тим, хто боровся, також доставляли зброю та інші необхідні речі. Цей транспорт дійшов до місця призначення, його ніяк не зірвали, хоча, на жаль, він був єдиним, а більшість скинутих пакунків потрапила до рук німців. Сталін тиснув на Союзників, щоб вони не допомагали Варшаві, яка боролася.
Обидва Повстання завершилися поразкою. Як і більшість польських визвольних виступів — за винятком Великопольського повстання. Загалом ми не перемагали ні в чому понад 300 років. Віденська перемога є останнім великим польським успіхом. Інші кампанії, битви та сутички не принесли тривалих результатів. Під час поділів усі повстання зазнали поразки. Польсько-більшовицьку війну важко назвати переможною. Так, ми зупинили комуністичний наступ, врятували Європу від навали червоної ідеї, однак Ризький договір став змарнованою нагодою повернути всі землі, що належали Польщі до першого поділу. На цих землях залишилися наші співвітчизники.
Пам’ятаймо також, що дискусію про Варшавське повстання розпочали самі Повстанці. Як стверджує історик Mariusz Olczak:
Першу ґрунтовну монографію про Повстання написав Adam Borkiewicz, офіцер Головного командування АК. Тема складна, потрібно опрацювати тисячі сторінок документів, але я шкодую, що в сучасній вільній Польщі не було створено жодної наукової монографії, заснованої на документах. Думаю, лише тоді, коли матимемо науковий опис Повстання, відповідно до сучасного стану знань, зможемо розпочати дискусію про нього. Сьогодні все, здається, відбувається навпаки: точаться дискусії, а науковий погляд залишився.
[więcej na https://bobrzanie.pl/2015/08/02/mariusz-olczak-dyskusje-o-zasadnosci-powstania-rozpoczeli-powstancy/]
Навколо Варшавського повстання виникло багато міфів, які ми часто повторюємо й донині, хоча вони не мають нічого спільного з історичною правдою. Один із них — година «W». Насправді перші сутички з німцями відбулися після 13:00, а запланована 17:00 насправді є символом початку нерівної боротьби.
За початок повстання передусім відповідав прем’єр Stanisław Mikołajczyk, а не, як заведено вважати, генерал Tadeusz Bór-Komorowski. І генерал, і головнокомандувач генерал Kazimierz Sosnkowski вважали повстання виправданим лише в момент краху німецьких військ. Вибір моменту початку боротьби за вільну столицю був надзвичайно важливим. На жаль, Mikołajczyk вирішив використати Повстання як козир у переговорах зі Сталіним. Звісно, йдеться про переговори Союзників із Совєтами. Однак Повстання не мало жодної переговорної цінності. Гірше того: воно стало великою проблемою для Сталіна. Він не збирався жодним, навіть найменшим чином допомагати варшав’янам.
Трагічна доля повстанців передусім торкнулася немовлят. Багато дітей народилося під час повстання або незадовго до нього. У надзвичайно тяжких умовах. Єдиною метою матерів новонароджених дітей було вижити будь-якою ціною. Дітьми, які залишилися сиротами, опікувалися скаути.
У таких умовах мешканці столиці жили й мужньо боролися. Було нелегко, але ніхто не скаржився.
Незабаром буде чергова річниця, цього разу — початку Другої світової війни. Ми знову станемо свідками численних звернень і урочистостей. На жаль, політичні міркування візьмуть гору над тихим і гідним ушануванням Героїв оборонної війни. Передусім треба пам’ятати один важливий факт. Нині багато пишуть і говорять про 1 вересня. І в цьому питанні історики та публіцисти сперечаються, чи справді можна було уникнути початку війни. Важко це оцінювати. Це надто неоднозначно. Натомість не є таємницею, що Józef Beck, довоєнний міністр закордонних справ, дуже невміло провадив польську зовнішню політику. Він сліпо вірив англійцям і французам. Він вважав великим успіхом запевнення Великої Британії, що в разі конфлікту з Німеччиною вона прийде нам на допомогу. Британці пообіцяли нам сто бомбардувальників, які мали перекинути до Польщі. Питання лише в тому, як вони збиралися це зробити? Морський шлях був неможливим. Транспорт було б знищено. Повітряний шлях також був дуже непевним. Над Німеччиною це не вдалося б. Над скандинавськими державами — теж. Вони не дали б на це згоди. Józef Beck так пишався гарантіями безпеки, які не були варті навіть паперу, на якому їх записали.
У перші дні війни панував страшний хаос. Польське військо не було підготовлене й навіть мобілізоване. Мобілізацію оголосили, а потім скасували. Найбільшим абсурдом є те, що французька розвідка повідомила польський уряд про таємний додаток до пакту Ріббентропа—Молотова. Поляки навіть тоді не вірили в можливість початку війни. Війни, яку ми програли. Не лише Вересневу кампанію, а всю Другу світову війну. Чому? Тому що вже після програної кампанії польська армія діяла не самостійно, а під диктат Великої трійки. Як казав Omar Bradley: «На війні немає нагороди за друге місце».
А чи гордо замайорів польський прапор у Берліні? Ні, лише на мить. Росіяни поставилися до нього як до нікому не потрібної ганчірки.
Попри ці поразки, і у вересні ’39, і влітку та восени ’44 поляки виявили величезний героїзм. Справжню мужність і відданість. Усі дискусії давно мали б припинитися, щоб гідно згадувати тих, хто віддав найважливіше — життя. Вони віддали його за справедливу справу, за спокій і свободу майбутніх поколінь. На жаль, для багатьох кінець війни був лише початком чергової боротьби, цього разу — братовбивчої. Сьогодні правда про Проклятих солдатів так само розділяє нас, як і питання Повстання ’44. Варшавське повстання, хоч і трагічне за своїми наслідками, має об’єднувати, а не розділяти. Ми забуваємо, що Повстанці хотіли боротися. Ніхто не відправляв їх у бій силоміць, бо не мусив. Варшав’яни, і не лише вони, уміли заплатити найвищу ціну.
А чи ми в наш час готові принести таку жертву? Сьогодні патріотизм часто зводиться до носіння «патріотичної футболки». Останнім часом вони дуже модні. Не заперечую, деякі справляють враження. Вони дивують графічно. Немає нічого поганого в тому, щоб їх носити, але на цьому патріотизм не повинен закінчуватися. Не потрібні великі жертви. Достатньо спільної дії, навіть у дрібній місцевій справі. Перефразовуючи слова пісні Tomka Wachnowskiego «Усі ми з тієї самої глини»: (Не) ми з тієї самої глини й прекрасно (не) відрізняємося одне від одного.
Так було завжди, так є і так буде. Тому ми втратили незалежність на 123 роки. Тому ми також так погано підготувалися до оборонної війни 1939 року. Надто багато відмінностей і чвар, які тривають донині. Час це змінити — якщо не заради нас самих, то заради майбутніх поколінь.
На сайті Музею Варшавського повстання є віртуальна стіна пам’яті. Тут можна знайти ім’я та прізвище, а також військове звання Повстанців, які боролися. Можливо, дехто з нас знайде там родичів або знайомих. Варто перевірити.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, любителем історії, а особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся представляти історію з іншого боку, цікаво, не типово по-книжному, сповненою сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Історія Нижньої Сілезії безсумнівно цікава й захоплива, тож варто іноді присвятити їй хоча б коротку мить.
Більше у блозі Paweła Skiersinisa.