Вже багато разів під час таких заходів лунали запитання: «А навіщо нам це потрібно?» Колись я прочитав цікавий коментар одного з болеславецьких блогерів, який, зокрема, цікавиться історією міста. Автор заявив:
Ну нарешті!
Нарешті хтось публічно зауважив, що болеславчани — ми всі — не обов’язково походять від однієї й тієї самої мавпи. Вже кілька років пан мер став своєрідним spiritus movens пропагування хибної тези, ніби переважна більшість нинішніх мешканців Bolesławiec — це реемігранти та нащадки реемігрантів із Боснії. Уже багато років у місті не відбувається жодного офіційного чи неофіційного заходу, на якому нам і всім довкола прямо або приховано не нав’язували б думку, що болеславчани — нащадки боснійських селян. Не знаю, звідки у мера така вибіркова пропагандистська культурно-національна політика.
Чи є ця політика вибірковою та пропагандистською? Цього я не знаю... Однак і ця теза хибна. Не можна відмежовуватися від однієї з груп. Важко вийти з «боснійського кола», якщо стільки реемігрантів заселили навколишні села й саме місто. У наступні роки їхні нащадки ще більше збільшили міське населення, переїжджаючи до Bolesławiec. Крім того, до Боснії емігрували не лише галицькі селяни, а й інтелігенція, яка поповнила місцевий чиновницький апарат. Пам’ятаймо й про це.
Часто, також щодо поляків із Боснії, вживали образливе й брехливе поняття «серби». Зі спогадів реемігрантів я знаю, що в одній із парафій священник, який проводив уроки релігії (у 1960–1970-х роках), саме так образливо звертався до дітей. Людина з таким становищем і доброю освітою мала б знати своїх парафіян, а не тиражувати міфи. На жаль, історія поляків із Югославії й досі не всім добре відома. Часто повторюють ті самі стереотипи. Так, разом із польськими реемігрантами до Польщі приїхали також змішані польсько-боснійські, польсько-хорватські та польсько-сербські подружжя. Однак вони становили лише невелику частку порівняно з приблизно 18 000 польських поселенців. Понад 90% реемігрантів оселилися на території сучасного Bolesławiecкого повіту.
Нижня Сілезія (зокрема й Bolesławiecкий повіт) — це не лише реемігранти з Балкан. Уся територія Нижньосілезького воєводства була заселена переселенцями «з-за Бугу», з так званих Східних кресів. Вони прибували майже з усієї території колишньої східної Польщі: з Віленщини, Новогрудчини, району Луцька, Львова, Тернополя. Їх часто вирізняла специфічна говірка, хоча вона майже зникла. У Нижній Сілезії нині говорять найчистішою польською мовою.
Найменш відомою є історія поляків, які повернулися з Румунії та Франції. Перші оселилися в румунській Буковині ще за часів Казимира Великого, але справжній вихід відбувся в XIX столітті, коли Австро-Угорська монархія заселяла нові території. У 1920-х роках у румунській Буковині проживало близько 50 000 поляків, а вже в 1930-х — понад 80 000. Після Другої світової війни 90% польського населення повернулося до Польщі.
Найменш відомим фактом є історія польських реемігрантів із Франції. Лише коротко згадаю, що польське населення прибуло до країни Наполеона в міжвоєнний період. Переважно це були безробітні поляки, які пов’язували з виїздом шанс на краще життя. Тоді Франції були потрібні працівники для її шахт і промислових підприємств. Так польська еміграція у Франції 1946 року становила 420 000 осіб, що дорівнювало 25% усього іммігрантського населення на берегах Сени. На сайті Етнографічного музею у Вроцлаві можна переглянути цілу серію фільмів про населення Нижньої Сілезії. Особливо рекомендую репортаж про реемігрантів із Франції (https://www.muzeumetnograficzne.pl/index.php?section=dolny_slask_filmy&page=dolny_slask_filmy).
Проблема з «Поверненими землями»
Термін «Повернені землі» утвердився й укорінився за часів Польської Народної Республіки. Попри це, його й досі часто вживають щодо західних і північних земель. Однак час від часу лунають обурені голоси, що історично це некоректно. Адже ніхто не забирав у нас ці землі... Однак не зовсім. Якщо ж погодитися, що це пропагандистський термін, можна використовувати різні інші назви: Західні землі або Отримані землі. Шкода лише, що, заперечуючи одне невизначене поняття, ми забуваємо про інше — про Східні креси. Найчастіше його вживають щодо територій, втрачених на користь СРСР і розташованих за річкою Буг. Це неправильне визначення. Слово «креси» означає окраїну, прикордоння. Такими східними окраїнами I Речі Посполитої були найсхідніші території, південно-східні землі, зокрема Запорожжя та Поділля. Пізніше кресы посунулися далі на захід, а нині це території сучасних Литви, Білорусі та України. Звичайно, вони змістилися понятійно, у назвах, адже Гродно чи Львів ще не були точно східним прикордонням Речі Посполитої.
Але чи справді не можна остаточно вживати назву «Повернені землі»? Особисто я посперечався б із цим. Адже Wrocław, Legnica, Głogów, Bolesławiec, Nowogrodziec та багато інших сілезьких центрів були польськими містами. Лише після роздроблення Сілезія, а точніше окремі князівства, етап за етапом стали залежними від Чеського королівства, і таким чином ми втратили їх на багато століть. То чому поняття «Повернених земель» мало б бути неправильним? Колись вони були частиною нашої країни, а повернулися до нас лише «завдяки» втраті Східних кресів. Іноді можна також зустріти поняття «Загарбані землі», однак воно некоректне. Західні землі стали елементом політичної гри між лідерами Великої трійки та ціною, яку Німеччина заплатила за розв’язання чергової війни.
Сілезький характер Нижньої Сілезії
На перший погляд це звучить дивно. Однак потрібно усвідомити один досить важливий факт. Нині ми сприймаємо Нижню Сілезію виключно як частину Сілезії, хоча насправді багато хто асоціює її з Верхньою Сілезією. Ми не пов’язуємо сілезькість, сілезьку національність із нашою Нижньою Сілезією. Сілезія пережила багато національних епізодів. Вона належала Чехії, Польщі, знову Чехії, Австрії та Пруссії. Сілезія стала прусською провінцією зі столицею у Вроцлаві (Breslau). У 1919 році було виокремлено провінцію Нижня Сілезія (Provinz Niederschlesien), а Breslau залишився столицею. Уся Сілезія завдячує своєю назвою насамперед горі Ślęży та річці Slęza. Звідси назва племені: Ślężanie, а пізніше Ślązacy. Часто, наводячи німецькі назви нижньосілезьких населених пунктів, не згадують сілезько-німецьку номенклатуру. Так, Wrocław відомий як Breslau, але його назва в сілезькому діалекті звучить як Brassel. Також Bolesławiec — це Bunzlau, у сілезькому діалекті німецької мови Bunzel, а Kłodzko — німецькою Glatz, у діалекті Glooz.
Bolesławiec у своїй історії мав багато назв. Boleslavia — латинська назва, а в метриці смерті Bolesław Kubik зазначено назву Bolesław (Уповноважений уряду РП у № 36 у Bolesław). У Середньовіччі використовувалася назва Bolesłauech — за правилами сілезького правопису [Zob. K. Dudek, Bolesławiec słowem i obrazem malowany, Gdynia 2012, s. 15].
Німецьких сілезьких діалектів існує більше. Серед інших можна виокремити гірський та верхньолужицький діалекти.
Нижня Сілезія як воєводство також має власні символи. Одним із них є прапор, із яким не обійшлося без проблем. За часів прусської провінції він складався з двох паралельних смуг: білої вгорі та золотистої (жовтої) внизу. За австрійських часів прапор відрізнявся лише верхньою смугою: замість білої вона була чорною. Нині офіційним прапором Нижньої Сілезії є чорний орел сілезьких П’ястів на золотому тлі, у пропорції 5:8.
Ідентичність Нижньої Сілезії є дуже складною. Вона вже не утворює моноліту, як німецьке суспільство до 1945 року. Хоча після об’єднання Німеччини 1871 року Нижня Сілезія мала стати менш регіональною, а більш патріотичною та німецькою. Верхня Сілезія, однак, опиралася таким процесам.
Культурний плавильний котел, який виник після Другої світової війни на землях Нижньої Сілезії, є дуже цікавим явищем. Ми можемо черпати з багатьох традицій — не лише суто польських, а й балканських, кресових, французьких та румунських. Це різноманіття, безперечно, є перевагою Нижньої Сілезії. Не можна також забувати про німецьку культуру і вже трохи забуту сілезько-німецьку. Надзвичайно важливо зберігати звичаї польських поселенців, які приїхали в невідомість. Завдяки цьому ми культурно поєднуємося й пам’ятаємо про втрачені території — Східні креси. Згадуємо повсякденне життя, працю та розваги поляків у Боснії, Франції та румунській Буковині.
Повертаючись до процитованого на початку коментаря, сьогодні важко вийти з «боснійського кола». Так само як культура кресовиків, балканські традиції, кухня та музика назавжди увійшли в болеславецький краєвид. Ідентичність Нижньої Сілезії ґрунтується саме на цій багатокультурності; ми є «регіоном регіонів». Ми повинні якомога більше черпати з цього різноманіття, а не відмежовуватися одне від одного. Лише так ми ніколи не станемо спільнотою, яка має власну регіональну ідентичність.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, шанувальником історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому б і ні? Найцікавішою є історія навколо нас, яка стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся представляти історію з іншого боку, у цікавий спосіб, не як типовий книжковий виклад, сповнений сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Долі Нижньої Сілезії, безперечно, цікаві й захопливі, тому іноді варто присвятити їм хоча б трохи часу.
Більше у блозі Paweł Skiersinis.