І хоча нам здається, що західний кордон було легко визначити, а суперечки викликав (і досі викликає) східний кордон, прокладання західного кордону також спричинило чимало політичних проблем.
Креси ми втратили загалом двічі. Уперше — через Ризький договір. На його підставі Друга Річ Посполита опинилася приблизно в межах, що існували до Другого поділу. Однак можна було отримати набагато більше. Радянська делегація була шокована польськими поступками. Парадоксально, що ми віддали більшовикам землі, уже зайняті польськими військами (наприклад, Mińsk). Ми також відмовилися від територій, розташованих далі на сході, хоча більшовики були готові на значні поступки. У Ризі ми не скористалися шансом отримати кордони, що існували до Першого поділу. Польська делегація таким чином віддала Радянам 350 тисяч квадратних кілометрів польської території разом із 18 мільйонами громадян. Це мало свої подальші наслідки.
Цікавим є також формування західного кордону польської держави після Другої світової війни. Очевидними були два факти. Східний кордон мав пролягати по річці Буг. Невирішеним на початку залишалося питання долі Lwów. На заході натомість землі Нижньої Сілезії мали стати компенсацією за територіальні втрати на Кресах. Однак дискусія була лише загальним окресленням ситуації, а подальші рішення мали ухвалити на наступних конференціях. Питання кордонів Польщі порушили вже на Тегеранській конференції.
У жовтні 1944 року Сталін дотримувався позиції, що Польща повинна отримати Східну Пруссію, Сілезію, а західний кордон має пролягати по лінії Одри та Ниси. Польській стороні мав дістатися також Szczecin.
Однак, як виявляється, йшлося про Клодзьку Нису, а не Лужицьку. Це недомовлення часто вважають звичайною помилкою. Дехто навіть стверджує, що Сталін не надто добре знався на географії, а кордони прокладав навмання. Це точно неправда. Пам’ятаймо, що в політиці немає місця випадковості, а тим більше сентиментам. Правдою є те, що Сталін мав загальну концепцію західного кордону Польщі. Питання Кресів було програне, і ні прем’єр Sikorski, ні Mikołajczyk не мали шансів отримати будь-які поступки.
Спочатку кордон, імовірно власноруч накреслений самим Сталіним, мав пролягати по згаданих Одрі та Клодзькій Нисі. У такому разі Wrocław став би прикордонним містом, поділеним між Польщею та Німеччиною. Вроцлавська Ринкова площа опинилася б на німецькому боці, а Ostrów Tumski — на польському. Усі інші населені пункти на захід від Одри відійшли б Німеччині. Bolesławiec і далі носив би німецьку назву Bunzlau, Lubań — Lauban, а Nowogrodziec — Naumburg am Queis. Так само Wrocław був би відомий, принаймні частково, як Breslau. Радянська карта з первісним західним кордоном Польщі доступна за цим посиланням: https://faktopedia.pl/uimages/services/faktopedia/i18n/pl_PL/201408/1408643680_by_kprlsik_500.jpg?1408952760.
Натомість Клодзька та Рациборзька землі мали відійти Чехословаччині. Чехи також заявляли претензії на Єленегірську улоговину. Клодзька земля колись належала Королівству Чехії, а згодом стала частиною Австрійської імперії. Якби домовленості залишилися на тодішньому рівні, західний кордон як із Німеччиною, так і з Чехословаччиною виглядав би зовсім інакше. Нижня Сілезія здебільшого відійшла б переможеній Німеччині, а чехи повернули б свою історичну територію.
Однак сталося інакше. Сталін змінив лінію кордону, і Клодзький район зрештою відійшов Польщі. У червні 1945 року стався збройний конфлікт із нашими південними сусідами. Як писав уповноважений уряду в Нижній Сілезії Stanisław Piaskowski: «Чеська міліція, скориставшись відкритим кордоном, увійшла на 10–12 км у межі Нижньої Сілезії, зайнявши залізничну станцію Lewin у Клодзькому окрузі на лінії до Праги та залізничну станцію Mittelwalde у Бистшицькому окрузі (на лінії до Відня), а також кілька сусідніх сіл» [https://swiat.newsweek.pl/w-newsweeku-historii—wojna-polsko-czeska-1945-roku,105309,1,1.html].
У напрямку Клодзька чехи відправили бронепоїзд, а в районі Рацибожа чехословацька піхота зайняла навколишні населені пункти. Поляки намагалися вести переговори. Вони були готові піти на поступки, однак вимоги чехів були надмірними, а в конфлікт втрутилася радянська влада. Наших сусідів фактично змусили підписати з Польщею угоду й остаточно визнати кордон. Більше про це у фільмі «Загадка західного кордону Польщі — гра Сталіна»:
Можна поставити собі запитання: чому Сталін, спочатку накресливши лінію кордону з Німеччиною та Чехословаччиною, в останню мить змінив думку? Ще на Потсдамській конференції союзники виступали проти кордону по Одрі та Західній Нисі (Лужицькій). І Churchill, і Roosevelt від початку не прихильно ставилися до настільки далеко висунутого на захід кордону. Передусім це було пов’язано з виселенням німецького населення, яке мали перемістити до британської окупаційної зони. Це означало б витрати для британців.
Крім того, наші західні союзники не хотіли надмірного послаблення Німеччини. Саме цього прагнув Сталін. Передача Польщі Szczecin, важливого порту на Балтійському морі, мала послабити Німеччину. Товариш Сталін також хотів якомога сильніше посварити Польщу із сусідами — через прикордонні суперечки.
Єдиним гарантом кордону по Одрі та Лужицькій Нисі був Радянський Союз. Союзники були вкрай скептичними, а остаточних домовленостей не досягли. Офіційно питання польсько-німецького кордону не було врегульоване. Лише канцлер Федеративної Республіки Німеччина Willy Brandt у грудні 1970 року підписав угоду, на підставі якої ФРН визнала кордон із Польщею. Це дуже важлива подія як із погляду Польщі, так і Нижньої Сілезії. Підписаний документ назавжди закрив питання належності Нижньої Сілезії та Помор’я польській державі.
Загалом, якби не наполегливість Сталіна, повоєнна Польща, можливо, справді виглядала б зовсім інакше, хоча шкода східних територій, про які Churchill казав, що це лише нічого не варті болота. Прем’єр Об’єднаного Королівства спочатку наполягав на тому, щоб Lwów залишився на польському боці. Він цілком схвалював так звану лінію Керзона, але саме разом зі Lwów. На жаль, відсутність схвалення з боку США призвела до того, що в певний момент він заявив: «Я не маю наміру здіймати великий лемент через Lwów» [Eugeniusz Duraczyński, Między Londynem a Warszawą, 1986, str. 89].
Щоб добре зрозуміти підхід союзників до польського питання, точніше — британський, потрібно повернутися приблизно на 25 років назад, до 1920 року. У цей час також формувалися кордони Речі Посполитої. Тоді вперше з’явилася так звана лінія Керзона. Ця лінія була не чим іншим, як демаркаційною лінією польських і більшовицьких військ. Під час Другої світової війни Велика трійка знову звернулася до цієї концепції. Фактично вона є лише «виправданням» для захоплення польських Східних Кресів СРСР. Ось як лорд Керзон окреслив кордон Польщі:
[…] Я запитав її, звідки виникла концепція східного кордону Польщі, відомого як лінія Керзона.— Ах, «Curzon line», — сказала вона, сміючись. — Ми називаємо її «luncheon line». Я тоді була з Carr, коли зібралася рада, щоб провести для Польщі східний кордон. Ніхто не знав, що таке цей польський східний кордон, де починається Росія, де закінчується Польща. Дебати тягнулися без кінця, наближалася пора обіду, усі були голодні й, як кажуть, «annoyed». Ти знаєш, що означає для англійця lunch.
Тим часом справа не зрушилася ні на дюйм. Нарешті лорд Керзон пригадав, що має якісь старі карти щодо «the second partition of Poland». Він на мить зник у своєму кабінеті, а потім тріумфально повернувся з картою в руках, де червоною лінією було позначено кордон. Усі з полегшенням зітхнули, без роздумів прийняли її як східний кордон Польщі, і вся компанія, вітаючи Керзона, поспішила на запізнілий обід. Один із сановників, вітаючи Керзона з розрубуванням цього гордієвого вузла, сказав: «Поляки — troublemakers, навіть спокійно пообідати не дадуть». Відтоді ми прозвали цю лінію «luncheon line». Бачиш, Mac, так у нас вирішують міжнародні справи».
Mieczysław Jałowiecki, На краю імперії та інші спогади, Warszawa 2013, с. 613–614.
Як бачимо, польські справи завжди вирішувалися на найвищому рівні. Хоча лінія Керзона не відіграла значної ролі у 1920 році, адже польські війська все одно просунулися за Буг, зайнявши, зокрема, Lwów, Wilno та Mińsk (хоча останній ми втратили з власної волі на підставі Ризького договору), під час Другої світової війни вона стала орієнтиром у польському питанні.
Насамкінець хочу чітко зазначити, що ця лінія насправді є «політичним вибриком» без жодного розумного обґрунтування. Велика Британія виступала проти створення незалежної польської держави після Першої світової війни. Британці критикували захоплення польською армією Wilno, а питання Східних Кресів також викликало їхню неприязнь. Думаю, це суттєво вплинуло під час конференцій у Тегерані, Ялті та Потсдамі. Англійці також певною мірою були заручниками Сталіна. Вони прагнули союзу з Радянами й багато чим пожертвували, щоб його зберегти.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, захоплюється історією, а особливо історією Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся представляти історію з іншого боку, цікаво, не по-книжковому, без сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Доля Нижньої Сілезії, безсумнівно, цікава й захоплива, тож іноді варто присвятити їй хоча б коротку мить.
Більше у блозі Paweł Skiersinis.