Одна з них має особливий резонанс, адже стосується українського питання, а також певною мірою Нижньої Сілезії та самого Свєнтошува — одного з більших сіл у Болеславецькому повіті.
Союзницькі підрозділи Ваффен-СС і донині викликають великі суперечки. Коли Третій Рейх розширював свої завойовані території, просуваючись дедалі далі на схід, серед підкорених народів почали шукати справжніх арійців. Вербувальне управління СС, очолюване Готтлобом Бергером, занурилося в цинізм. Виявилося, що естонці є германцями, латишів визнали частково, а литовців відкинули як сполонізованих недолюдей. «Готським» народом проголосили боснійців, які, за німецькою версією, походили від персів, хоча насправді вони були потрібні для боротьби на Балканах із партизанами Тіто.
Загалом було сформовано латвійські, естонські та боснійські підрозділи Ваффен-СС, які мали підтримати німецьку армію. Найбільше суперечок викликає створення української дивізії. Як виявилося, 25% русинів (давня назва українців, уживана до XIX століття), які проживали в Галичині, були людьми германського походження. Крім того, Галичина як колишня австрійська провінція (фактично штучно виокремлена на потреби австрійців) нібито зберігала свій давній німецький характер, що стало черговим аргументом для створення СС-Галичини.
Ідея сподобалася Гітлеру. Як уродженець Австрії, він уявляв повернення Галичини на належне їй місце в історії. Єдиною умовою була повна заборона вживати слово «Україна». Підрозділ мав складатися з галичан, а не українців. Про національний характер майбутньої дивізії не йшлося. Її символом обрали галицького золотого лева, а не український тризуб.
Хоча німці так рішуче зрікалися всього українського, безсумнівно, це була українська дивізія, вороже налаштована до польського народу. Українці сподівалися, що їм удасться створити подобу власної держави. Однак їх використали для знищення, зокрема, українського та польського населення, а також для проведення операцій, у тому числі диверсійних, на території Радянського Союзу.
14-ту гренадерську дивізію СС-Галичина створили 1943 року. Це була злочинна організація, як і всі підрозділи Ваффен-СС. Одним із численних прикладів є злочин, скоєний 28 лютого 1944 року в Гуті Пєняцькій 4-м полком поліції СС та Українською повстанською армією. Полк поліції СС (поліцейське крило 14-ї гренадерської дивізії) складали українці, яких через стан здоров’я не включили до структури дивізії СС-Галичина, але які виявилися придатними для іншої служби.
Трагедія сталася, коли українці увійшли до села після відступу радянських партизанів. Однак українці зіткнулися з поляками з Армії Крайової. Сутичка завершилася б розгромом поліцейського полку СС, якби на допомогу співвітчизникам не поспішили українці з УПА.
Село спалили, господарства пограбували. Одну з мешканок Гути Пєняцької — літню жінку — закололи багнетом. В іншої мешканки вирвали з рук новонароджену дитину й, кинувши її об стіну, по-звірячому вбили. Також убили вагітну жінку, а мешканців, які сховалися в хліві, замкнули та підпалили.
Так чужими руками нацисти здійснювали масове винищення населення, передусім польського. Тоді в Гуті Пєняцькій загинуло близько 850 людей.
Полігон у Neuhammer am Queis
Неподалік Neuhammer am Queis, у районі сучасного Свєнтошува, створили військовий полігон. Його неодноразово розширювали, а згодом у Свєнтошуві сформували гарнізон. Саме у Свєнтошуві під час війни проводили навчання різні формування німецької армії, зокрема Абвер і підрозділи Ваффен-СС. Цікаво, що у Свєнтошуві також тренувалися українці з 14-ї гренадерської дивізії СС-Галичина. Це те саме формування, яке скоїло так багато злочинів і яке Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі визнав злочинною організацією.
У Neuhammer am Queis також були присутні інші «національні» підрозділи, такі як угорська 25-та гренадерська дивізія СС «Гуньяді», естонська 20-та гренадерська дивізія СС та боснійсько-хорватська 13-та гірська гренадерська дивізія СС «Ханджар». Останню навіть особисто відвідав Генріх Гіммлер, один із провідних соратників Гітлера, міністр внутрішніх справ Третього Рейху. (Фотографії з цього візиту доступні тут: https://5sswiking.tumblr.com/post/92360130632/himmler-with-officer-and-divisional-staff-of-the).
У Свєнтошуві також дислокувалися 2 українські диверсійно-розвідувальні батальйони — «Роланд» і «Нахтіґаль» (польською — «соловей»). Назва другого походить від хору, створеного з військовослужбовців батальйону ще в Нижній Сілезії.
Полігон створили 1898 року. З часом він дедалі розширювався. Під час Першої та Другої світових воєн тут діяли табори для російських військовополонених. Під час останньої війни табір був організований у жахливих умовах. Багатьох полонених убили, багато хто помер від виснаження. А рештою, яка вижила, зайнялося НКВС.
Розташований у Нижньосілезьких борах полігон був чудовим місцем для навчань. На периферії Третього Рейху, серед лісів, можна було планувати й моделювати різні операції, передусім диверсійні. Тут також тренувався сам Ервін Роммель, «Лис пустелі», перед своєю військовою експедицією до Африки.
Як бачимо, цей район Нижньої Сілезії також має цікаву історію. Щодо українського питання, слід пам’ятати, що хоча 14-та гренадерська дивізія СС-Галичина мала мати галицький характер, вона складалася з українців, готових убивати за Гітлера, зокрема й своїх співвітчизників.
Не слід розглядати дискусію про СС-Галичину в контексті негативного зображення українського народу. Однак ми маємо пам’ятати про злочини, скоєні як пронімецькою дивізією, так і УПА, яка з нею співпрацювала. Пам’ять про бандитські злочини та їхніх жертв необхідна для збереження належної національної свідомості, також у історичному контексті.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, шанувальником історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся представляти історію з іншого боку, цікаво, не в типовій книжковій формі, сповненій сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Історія Нижньої Сілезії, безперечно, цікава й захоплива, тож іноді варто присвятити їй хоча б коротку мить.
Більше у блозі Павла Скерсініса.
На основі:
Robert Primke, Maciej Szczerepa, Військові таємниці Нижньої Сілезії, вид. Technopol, 2006.
Christopher Hale, Кати Гітлера. Брудний секрет Європи, вид. Znak, 2012.