Для нагадування: переправа через річку Бобр була необхідною під час будівництва лінії, що сполучала Берлін із Вроцлавом. Цю лінію з 1843 року будувало Нижньосілезьке залізничне товариство. Роботами керував відомий болеславецький архітектор Фридерик Енгельгардт Гансель. Попри свою майстерність і визнання, яким він користувався, Гансель мусив внести 8 000 талерів як гарантію інвестиції. Не маючи такої значної суми, він заставив свій будинок. Певних витрат мусило зазнати й місто. Землю під будівництво лінії, зокрема віадука та залізничного вокзалу, передали безоплатно. Однак Болеславець зобов’язали виплатити власникам ділянок, через які проходив маршрут Берлін—Вроцлав. Вартість викупу становила 25 000 талерів.
Будівництво віадука розпочали 17 травня 1844 року. 5 липня 1846 року вже провели перший пробний проїзд, а 17 вересня 1846 року об’єкт урочисто відкрив прусський король Фридрих Вільгельм IV, який прибув до Болеславця разом із дружиною.
Будівництво всієї залізничної лінії на той час було величезною інвестицією і мало суспільно-економічне значення. На будівництві працювали кількасот робітників. Поруч із залізничною станцією також розмістили пошту, що мало полегшити доставку кореспонденції. У XIX столітті залізниця принесла величезний розвиток. Навіть на перший погляд невеликі залізничні лінії, як-от Залізниця долини Бобру, були важливими комунікаційними та транспортними вузлами. Сполучення менших міст — Болеславця та Єленя-Ґури — з Вроцлавом і Берліном пришвидшило їхній розвиток і посилило торговельний обмін між ними.
Найцікавішими в усьому цьому проєкті є статистичні дані, які підтверджують, наскільки великою інвестицією було будівництво переправи через річку Бобр.
Збудований віадук має 26 метрів заввишки, 490 метрів завдовжки та 8 метрів завширшки. Із 35 арок 7 найширших розташовані над поверхнею Бобру; вони мають 15 метрів завширшки. 20 центральних мають проліт 11,3 метра, а 8 крайніх — 5,65 метра.
Об’єкт має опори завтовшки 3,75 метра, а також менші — від 3,15 до 2,5 метра. Будівельний матеріал добували в каменоломні в Dobra. Загалом використали 33 400 м³ каменю [na podstawie A. Bober, Czas Bolesławiecki, nr 2/1.10.1998].
Як я вже згадував, на цій інвестиції працювала ціла армія робітників — загалом їх було 600. Безпосередньо на спорудженні риштувань працювали 100 людей, а вартість дерев’яної конструкції, що уможливлювала будівельні роботи, становила 60 000 талерів.
Якими були заробітки в ті часи? Схоже, як і сьогодні, цінували кваліфіковану робочу силу. Найбільше заробляли муляри: за 12 годин роботи вони отримували 17 срібних грошів, а решта робітників — по 9. Під час будівництва зарплати збільшили аж на 33% [Zob. Tamże], а нічна робота оплачувалася подвійно.
Для порівняння, менш кваліфікована жниця тоді заробляла від 5 до 10 срібних грошів і отримувала харчування від господаря.
На межі 1840-х і 1850-х років у західних регіонах Пруссії ціни були такими: велика хлібина коштувала 3 срібні гроші, фунт сала — 5–6 срібних грошів, кварта молока — 1–2,5 срібного гроша, кварта спирту — 5 срібних грошів, а бочка пива — 3 талери.
Поки що, мабуть, ціни нічого нам не говорять. Тож потрібно докладніше розглянути грошову систему та одиниці вимірювання, які використовували в ті часи.
У Пруссії XIX століття, а ми пам’ятаємо, що від 1742 року Сілезія стала прусською провінцією, як основні гроші широко використовували талер. Талер — це срібна монета значної вартості. Як прусська валюта вона існувала від XVIII століття. Після 1821 року провели певну грошову реформу, і відтоді талер ділився на 30 срібних грошів, а ті, своєю чергою, — на 360 мідних пфенігів. Така система існувала до 1873 року, коли талер замінила німецька марка.
Щодо мір, які діяли на тогочасній Нижній Сілезії, то фунт відповідав 0,4677 кілограма, а кварта становила трохи більше літра — точно 1,145 літра. У цьому випадку йдеться про берлінську кварту. Існувала також старопольська кварта, що відповідала 1,125 літра, однак тут маємо справу з першою одиницею об’єму.
За бездоганне виконання будівництва віадука архітектор Гансель отримав від Фридриха Вільгельма IV орден Червоного орла. Це була одна з найважливіших прусських нагород, друга за ієрархією одразу після ордена Чорного орла.
Успішна болеславецька інвестиція загалом коштувала 400 000 талерів. Помилуватися нею можна й донині як чудовою інженерною спорудою.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, любителем історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: «А чому ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків».
І додає: «Я намагаюся показувати історію з іншого боку, цікаво, не в суто книжковій формі, переповненій сухими датами та фактами. Мої статті стосуються подій, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Доля Нижньої Сілезії, безсумнівно, цікава й захоплива, тож іноді варто присвятити їй хоча б трохи часу».