Редакція Istotne.pl: — Представтеся, будь ласка, читачам.
Paweł Skiersinis: — Я автор блогу pawelskiersinis.pl — Історія з іншого боку. Історія — моя велика пристрасть. Я випускник Вроцлавського університету, родом із Новогрудека. Також я пов’язаний із Bolesławiec і Legnica. У першому з цих міст я народився, відвідував середню школу та працював. У другому продовжив навчання, також працював і пізнавав історію та незвичайну атмосферу «Малої Москви».
Чим ви займаєтеся щодня?
Нині я живу і працюю в Англії. Моя робота не пов’язана з історією, я працюю у сфері торгівлі. Кілька років тому я зробив перші кроки в популяризації історії в католицькому тижневику «Niedziela» — у легницькому додатку тоді вийшло кілька моїх текстів, зокрема про поляків у Боснії та святого Яна Непомуцького.
Вільний час я намагаюся проводити активно. Зокрема, відвідую цікаві місця. Нещодавно вже вкотре побував у Йорку. Рекомендую це місто всім, хто має нагоду поїхати до Великої Британії. Це неймовірне, дуже красиве місто, історія якого сягає римських часів. Саме тут розташована найстаріша і єдина в Європі повністю збережена середньовічна вуличка — The Shambles (вулиця М’ясницька).
Деякий час тому я також відвідав Conisbrough. Це маленьке, сонне містечко з чудово збереженими руїнами замку. Його головна пам’ятка — висока, майже 27-метрова вежа (так званий донжон), яка чудово збереглася і відкрита для відвідування. Це чудовий приклад того, як можна цікаво використовувати руїни: з одного боку, це дає змогу їх урятувати, а з іншого — створює неймовірну місцеву атракцію і, що найважливіше, цікаву та відчутну лекцію історії.
Звідки у вас захоплення історією? І чому саме історія Нижньої Сілезії цікавить вас найбільше?
Історія цікавила мене змалку. Безперечно, на це вплинули мої батьки, які заохочували мене поглиблювати свої зацікавлення. Певною мірою це також заслуга моїх дідусів і бабусь.
Неважко помітити, що я маю досить характерне, не польське за звучанням прізвище. Предки з боку батька походили з Віленщини. Саме звідти походить моє прізвище. З Віленщини вони переїхали до Новогрудка, а звідти прибули на Повернуті землі. Скільки себе пам’ятаю, я цікавився долею своєї родини. Хоча дідуся я добре пам’ятаю, його розповіді — вже не так. На щастя, батько нагадував мені все, що розповідав його батько. Це були, зокрема, розповіді про війну та смерть наймолодшого брата, який воював у Варшавському повстанні.
Натомість долю родини з боку матері я знаю трохи краще. Бабусю я пам’ятаю чудово і дуже добре знаю її розповіді про життя в Боснії. У дитинстві я годинами міг слухати, як вона розповідала про життя в колишній Югославії, про Новий Мартинець, де вона жила, та про Баня-Луку — вона завжди підкреслювала, що це було красиве місто. Бувало, я слухав ту саму історію кілька разів, настільки мене захоплювали долі моєї родини та поселенців на боснійській землі, яка, зрештою, не зовсім була землею обітованою. Жилося там важко, війна принесла багато сліз і страждань. У 1930-х роках багато людей емігрували з Боснії до Бразилії, зокрема сестра моєї бабусі.
Отже, дідусі, бабусі та доля родини започаткували моє захоплення історією, яке триває й досі. Історія супроводжувала мене протягом усіх років навчання. Я складав її на випускному іспиті, хоча вивчав адміністрацію.
Звідки зацікавлення Нижньою Сілезією? Безперечно, тому що доля моєї родини міцно пов’язана саме з цим регіоном. Це один із небагатьох регіонів світу, де було змінено його національний і культурний характер. Ми знаємо, що німецьке населення замінили, зокрема, репатріанти з Боснії, переселенці з Кресів, поляки з румунської Буковини, а також українці й лемки зі східної Польщі. Післявоєнний обмін населенням був масштабним заходом. Завдяки цьому тепер ми маємо справу зі своєрідним культурним тиглем, дуже характерним для нашого регіону.
Нижня Сілезія — це також наші маленькі села й містечка, історія яких надзвичайно цікава. Часто ми живемо поруч із живими свідками історії — більш або менш відомими пам’ятками. Ми пересуваємося тими самими транспортними шляхами, якими колись ходили давні мешканці.
Сілезія захоплює і дивує. Є багато нерозкритих таємниць і невирішених загадок, таких як замок Książ і комплекс Riese, а також пов’язаних із нашими найближчими околицями, наприклад воєнні злочини в Новогродці, скоєні Червоною армією. Подібні події відбувалися також у Nawojów Śląski, з тією різницею, що катами, на жаль, були нові польські «піонери», як їх тоді називали.
Надзвичайно цікавими й загадковими є залізничні катастрофи, що сталися в районі Marczów (Львувецький повіт) і неподалік Bielawa Dolna (Зґожелецький повіт), саме в німецькій Horka, біля польського кордону. Про ці аварії тоді, а це були 1980-ті роки, багато не писали, тим більше варто про них дізнатися.
Над яким текстом (чи текстами) ви зараз працюєте?
Над текстом, присвяченим Koleje Doliny Bobru. Це була залізнична лінія, частина якої досі існує як лінія до Żagań, хоча нею вже мало користуються. Цей маршрут пролягав із Jelenia Góra до Lwówek Śląski, щоб далі з’єднати Jelenia Góra з великими промисловими центрами, такими як Вроцлав.
Також буде ще один, більш об’ємний текст про залізничний віадук у Bolesławiec, який, безперечно, заслуговує на увагу як один із найвідоміших символів Міста кераміки. Цілком можливо, що я також представлю маловідомі лужицькі та сілезькі легенди.
У планах маю публікації про Bolesławiec, Nowogrodziec, Лужицю та найцікавіші події з більш віддалених районів Нижньої Сілезії.
Нещодавно одна читачка моїх публікацій запитала мене, чому я так часто пишу про трагедії, епідемії та інші сумні події, адже хотіла б більше історій зі щасливим кінцем. Тут запевняю, що постараюся розповідати і про веселіші історії. Факт, що я часто пишу про трагічні події. Я роблю це, щоб показати: історія — це також людські драми, а не лише сухі факти й дати. Протягом століть давні мешканці Bunzlau і Namburg am Quies боролися з епідеміями, пожежами, повенями та навалами чужих військ. Я намагаюся показувати людське обличчя історії. А історія стосується кожного з нас, хочемо ми цього чи ні.
Також хотів би зазначити, що мій підхід до історії та мої публікації, пов’язані з нею, не мають наукового характеру. Я намагаюся писати простою і зрозумілою мовою, а мої тексти популяризують історію наших околиць і показують факти з іншого боку.
Які у вас письменницькі плани? Чи є шанс, що колись ваші тексти вийдуть у формі книги?
Мої письменницькі плани постійно розвиваються. Я почав із ведення блогу, який, на моє приємне здивування, користується досить великою популярністю. Спочатку мені здавалося, що історія нікого не зацікавить. Адже нині гуманітарні науки втрачають популярність, а історію пов’язують із зубрінням дат і імен польських правителів.
Не обов’язково все має бути саме так. Часто варто ширше поглянути на певне питання. Не обов’язково зосереджуватися на датах, хоча вони, безумовно, потрібні й важливі.
Питання про книгу виникає вже не вперше. Деякі мої читачі вже запитували про це, інші, своєю чергою, підкидали мені цю ідею. Безперечно, я не проти. Книга була б цікавим проєктом. Однак він пов’язаний із досить великими витратами. Усе це можливо, варто серйозно над цим подумати.
Нині я зосереджуюся на публікаціях у блозі та на інформаційному порталі Istotne.pl. Поки що це мій пріоритет — писати ще краще, цікавіше, шукати найбільш невідомі історії та ділитися ними з вами якнайкраще.