Я не стаю на бік жодної зі сторін, бо жодна з них просто на це не заслуговує. Предметом політичної суперечки мають бути Гміна Новогродзець і долі її мешканців — тепер і в майбутньому. Програма та плани нинішньої пані бургомістрки, наскільки мені відомо, були чітко обговорені й представлені новим структурам влади. Вони не мали викликати сумнівів щодо намірів.

Для прозорості та з поваги до мешканців гміни «нова» пані бургомістрка мала провести аудити, тобто перевірити правильність управління державними коштами, доцільність інвестицій і спосіб їх реалізації. Тут варто простою та зрозумілою мовою пояснити, чого люди очікують від очільників, а чого очікують чиновники Регіональної рахункової палати, тобто RIO, на висновок якої так охоче посилаються війти, бургомістри та президенти міст.

Цю знамениту RIO не цікавить доцільність витрачання коштів, а лише те, чи витратив законний війт гроші відповідно до закону. Суспільство ж має цікавитися і тим, чи були їхні гроші витрачені законно, і тим, чи справді їм була потрібна ця інвестиція. Вона могла бути потрібною, але чи саме зараз? Чи не було на той момент нагальніших інвестицій?

Є також кошти, які можна назвати такими, що мають «термін придатності»: невикористані кошти згорають. Є й такі, що були виділені на конкретну, а не іншу мету. Чи так відбувається з бюджетом? Після обіймання нової посади розсудливі люди перевіряють фактичний стан справ і проводять інвентаризацію, тобто в цьому випадку аудит. Аудит — це безпека для новообраного війта та повага до важкої праці платника податків, якому належать державні кошти. Це не ласка, а обов’язок очільників.

У суперечці новогродзецьких політиків бракує суперечки про долі Гміни Новогродзець, а вся «пара» пішла на роздування его обох сторін. Керування гміною — це не конкурс краси, не змагання з перетягування каната і не задоволення особистих амбіцій. Це мала б бути важка, фахова робота на користь виборців і всіх мешканців.

У випадку Новогродця маємо все, крім бажання працювати на користь мешканців гміни. Маємо гасла «Співпраця та досвід», маємо «Передусім мешканці» — і на цьому практично все закінчується. Ці гасла — єдине, на що здатні обидві сторони і що вони змогли породити. Видно відсутність бажання домовлятися, але також явний потяг до влади.

Проблема в тому, що бажання здійснювати владу аж ніяк не пов’язане з компетентністю та схильністю до командної роботи. Індивідуально можна хіба що поборотися за підвищення, але не задовольнити суспільні очікування, виконати які зобов’язалося середовище, що йшло до влади, бо бачило майбутнє інакше.

Для нинішньої пані бургомістрки це вже друге таке затвердження виконання бюджету, а ми лише приблизно в середині каденції. Ну що ж, можна сказати: «А я ж казав». Я вважаю, що найбільше дивує саме та інформація, про яку всі давно знали.

Моє улюблене риторичне питання у випадку Гміни Новогродзець: «Де розташований справжній центр влади нашої гміни?» Мені також цікаво, як довго громада Гміни Новогродзець терпітиме таку поведінку людей, яким ми довірили свої долі.

Маємо чітко окреслені тенденції: боротьбу за владу колишнього бургомістра і боротьбу нинішньої бургомістрки за збереження влади. Засоби, якими послуговуються обидві сторони, можна побачити в Музеї природознавства в Нью-Йорку. Не знаю, чи можу це казати, але нещодавно я закінчив читати книжку під назвою «Випадковість? Не думаю». Авторка чудово показала в ній закулісся місцевої влади, зокрема й домовленості.

Усе це свідчить про те, наскільки деформували інституцію місцевого самоврядування. Наскільки законодавець подбав про те, щоб відібрати в людей саму ідею самоврядування й віддати її до рук політиків, без реальної можливості звичайних людей впливати на власні долі.

Коли я чую, що «молодь тікає з Польщі» або що «падає народжуваність», питаю: а що їх тут утримує? Вічна сварка маленьких людей із великим его? Повсюдна безнадія? Жадібність можновладців? Скільки можна боротися? Молодим шкода витрачати на це час.

Хтось колись чудово визначив нинішній стан речей одним реченням: «Світ не має проблеми нагодувати голодних. Світ має проблему з тим, що багаті не можуть насититися».