У листопаді 2025 року було ухвалено переломне рішення Суду Європейського Союзу у справі Cupriak-Trojan проти Wojewody Mazowieckiego, яке покладає на держави-члени обов’язок визнавати юридичні наслідки одностатевих шлюбів у контексті свободи пересування в Європейському Союзі.

Головні висновки рішення

Держава-член, законодавство якої не передбачає одностатевих шлюбів, не може відмовити у визнанні такого союзу, законно укладеного в іншій країні ЄС, або в його транскрипції до національного реєстру актів цивільного стану, якщо цей шлюб було укладено в контексті реалізації права на вільне пересування та проживання.

Відмова у визнанні шлюбу є серйозною перешкодою для реалізації прав, що випливають із громадянства ЄС. Статті 20 і 21 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС) перешкоджають таким обмеженням, оскільки вони ускладнюють повсякденне життя подружжя у таких сферах, як соціальне забезпечення, податки, право на працевлаштування чи сімейні виплати.

Суд підкреслив, що невизнання шлюбного статусу одностатевих пар призводить до відмінного ставлення порівняно з гетеросексуальними парами, що є дискримінацією за ознакою сексуальної орієнтації, забороненою Хартією основоположних прав Європейського Союзу (статті 7 і 21).

Аргументи держави-члена щодо захисту громадського порядку або національної ідентичності не можуть виправдовувати відмову у визнанні юридичних наслідків шлюбу, укладеного за кордоном, якщо це порушує основоположні права громадян Союзу.

Визнання юридичних наслідків іноземного шлюбу в конкретному контексті життя пари не означає обов’язку запроваджувати одностатеві шлюби у внутрішній правопорядок держави (наприклад, змінювати визначення шлюбу в Сімейному та опікунському кодексі).

Це рішення встановлює мінімальний стандарт правового захисту, який кожна держава-член повинна забезпечити, пропонуючи адміністративні механізми, що дають змогу реєструвати та підтверджувати сімейний статус одностатевих пар для цілей права Союзу.

Це рішення однозначно підтверджує, що хоча сімейне право залишається у компетенції держав-членів, вони повинні здійснювати ці повноваження у відповідності до права ЄС, зокрема з принципом свободи пересування осіб і недискримінації.

Чи змушує це рішення Польщу запровадити одностатеві шлюби?

Ні, рішення Суду ЄС у справі Cupriak-Trojan не змушує Польщу запроваджувати одностатеві шлюби у національному правопорядку.

Польща залишається суверенною у визначенні шлюбу у своєму внутрішньому праві, однак після цього рішення вона не може відмовлятися визнавати юридичні наслідки таких шлюбів, укладених в інших країнах ЄС, якщо їх невизнання ускладнювало б громадянам Союзу життя та поселення на території Республіки Польща.

Суд чітко підкреслив, що визнання шлюбу, законно укладеного за кордоном, не означає обов’язку змінювати національні положення щодо шлюбу. Обов’язок, покладений на Польщу, має функціональний характер. Це означає, що держава повинна визнавати шлюбний статус одностатевої пари лише в обсязі, необхідному для повного користування нею правами, що випливають із громадянства ЄС, такими як свобода пересування та проживання.

Як рішення співвідноситься з польською Конституцією та статтею 18?

Рішення Суду ЄС не ставить під сумнів формулювання статті 18 Конституції як основи національного сімейного права, але забороняє використовувати її як бар’єр, що перешкоджає громадянам ЄС користуватися своїми правами на території Польщі.

Суд ЄС чітко зазначив, що рішення не порушує повноважень держави визначати шлюб у своєму внутрішньому праві. Визнання юридичних наслідків іноземного шлюбного акта має функціональний характер і стосується конкретних ситуацій (наприклад, свободи пересування), а це означає, що автоматичної зміни статті 18 Конституції чи Сімейного та опікунського кодексу не відбувається.

Критики рішення стверджують, що вимога транскрипції може бути формою тиску з метою зміни польської моделі шлюбу. Вони також посилаються на рішення Конституційного трибуналу (справа K 18/04), яке підтвердило верховенство Конституції над правом ЄС, а також на Протокол № 30 до Хартії основоположних прав, який мав обмежувати можливість Суду ЄС ухвалювати рішення про невідповідність польських адміністративних практик Хартії.

РМ при Парламентській групі у справах молоді