Досвід останніх років показує, наскільки важливою є роль сільських старосток і старостів у ситуаціях загрози. Під час повені, яка у 2024 році охопила південно-західні воєводства Польщі, у багатьох населених пунктах саме вони були першими організаторами й координаторами допомоги мешканцям: організовували евакуацію, часто використовуючи приватну техніку, займалися розподілом пожертв, оскільки найкраще знали місцеву громаду та розуміли, хто і якої підтримки потребує. Це безцінне знання, адже не кожен, хто потребував допомоги, мав сміливість відкрито про неї просити. Натомість у ситуаціях ускладненого зв’язку з органами ґміни старости були посередниками та місцевими координаторами.

– Сільські старостки й старости не замінять ефективно діючі рятувальні служби. Вони також не візьмуть на себе завдання з управління та координації дій під час реагування на кризу, – говорить Dawid Sześciło. – Однак у ситуаціях загрози вони є безцінним капіталом і необхідним елементом усієї архітектури суспільної стійкості. Вони можуть розвантажити державні установи, що проводять рятувальні операції, а водночас забезпечити швидше надходження допомоги та краще її пристосування до місцевих потреб, – додає Sześciło.

Великі відсутні в законі

Закон про захист населення та цивільну оборону від 2024 року мав стати відповіддю на нові виклики, пов’язані з безпекою держави, – від стихійних лих до воєнних і гібридних загроз. Він запроваджує широкий перелік завдань для державної адміністрації, передбачає співпрацю з різними установами, приватним сектором і громадськими організаціями.

Однак роль солецтв він помічає недостатньою мірою. На практиці згадує про них лише в контексті участі в навчаннях та освітніх заходах. Натомість не визнає їх суб’єктами системи захисту населення і не передбачає для них жодної формальної ролі у плануванні чи координації дій у ситуаціях загрози.

Подібна проблема існує також у законі про кризове управління. Він не передбачає участі сільських старосток і старостів у ґмінних групах кризового управління, які є основним механізмом місцевої координації дій у надзвичайних ситуаціях.

Потенціал солецтв – що можна зробити вже сьогодні

Хоча законодавчі зміни були б найкомплекснішим рішенням, багато заходів для посилення ролі солецтв можна здійснити вже зараз. Dawid Sześciło пропонує органам влади ґмін:

  • залучати сільських старосток і старостів до ґмінних груп кризового управління, оскільки чинні положення значною мірою дозволяють війтам і бургомістрам самостійно формувати склад цих груп;
  • вписати до статутів солецтв завдання, пов’язані із захистом населення, такі як участь у навчаннях і тренуваннях, інформаційні заходи для мешканців, допомога у плануванні евакуації чи спільне управління місцевою інфраструктурою та запасами на випадок кризи;
  • доручати солецтвам управління елементами місцевої кризової інфраструктури, наприклад складськими приміщеннями для обладнання та запасів або місцями тимчасового укриття мешканців;
  • фінансувати заходи, що підвищують стійкість місцевих громад, такі як навчання мешканців, придбання рятувального обладнання чи створення місцевих кризових складів.

Потрібні також системні зміни

Найважливішим, однак, є формальне визнання допоміжних одиниць ґмін – передусім солецтв – елементом системи захисту населення. Це дозволило б закріплювати за ними конкретні завдання та залучати їх до системи координації дій. Таке рішення могло б також покращити обмін інформацією між державними установами та місцевими громадами.

Однак для запровадження цих змін потрібні рішення на системному рівні.

Варто домагатися їх – хоча б у контексті Дня сільської старостки і старости, який відзначають 11 березня і який є нагодою нагадати про роль місцевих лідерок і лідерів у суспільному житті та безпеці мешканців.