Болеславецьке пиво користувалося доброю репутацією. Це було ячмінне пиво, що належало до світлих, легких солодових сортів і вироблялося лише для місцевого ринку.

Броварня родини Kühnel розташовувалася в Болеславці на Gnadenbergestraße, 5 (сучасна вулиця Адама Асника). Десятеро працівників виробляли до 5 тисяч літрів пива на тиждень. Броварня пишалася традицією, що сягала межі XIX і XX століть. Останньою власницею броварні була Selma Kühnel, яка після захоплення Болеславця не залишилася в місті.

Дві будівлі броварні пережили війну і ще в травні 1945 року не були зруйновані. Вони складалися з двох цегляних будинків, у яких були: варильний котел на 4000 літрів, машина для миття пляшок, їх наповнення та закупорювання, а також дробарка (пристрій для подрібнення або роздавлювання зерен злаків і солоду — ред.).

Менша будівля броварні та солодовні Paula Tielscha розташовувалася в Болеславці на вулиці Baderstraße, 5 (сучасна вулиця Зацисше). У ній працювали шестеро людей, які виробляли 4 тисячі літрів пива на тиждень. Ця броварня також не постраждала під час воєнних дій. У ній і далі жив власник, який охороняв свою власність. Підприємство було оснащене варильним котлом на 2690 літрів, резервуаром на 30000 літрів, охолоджувальним резервуаром на 4800 літрів, електричною холодильною установкою, машинами для розливу в пляшки та їх миття, паровим пастеризатором і електродвигуном.

З інформації, переданої старості, випливало, що в червні 1945 року броварня була справною, але бракувало сировини, щоб розпочати виробництво пива. На жаль, вона також була ласим шматком для солдатів Червоної армії, мародерів і польського населення, яке прибувало.

Уся інформація про болеславецькі броварні зникла з офіційних документів після 15 вересня 1945 року, коли управління ними перейшло до відання Відділу постачання і торгівлі, створеного молодою повоєнною польською адміністрацією.

Польська влада, як випливає зі збережених описів втручань, намагалася захистити броварні й не допустити знищення майна. На жаль, броварні зазнали спустошення від рук Червоної армії, мародерів, а також польських переселенців, які прибували.

Це сталося в момент, коли їхніх колишніх власників виселили, а на їхнє місце прибули люди, нездатні продовжити пивоварну традицію. Відсутність догляду не лише наражала підприємства на пограбування, а й призводила до природного руйнування непрацюючих машин і покинутих будівель.

Крім того, з огляду на проблеми з базовим забезпеченням населення, особливо зерновими продуктами, що тривали протягом усього 1945 і 1946 років, запуск виробництва пива не був нагальною потребою органів постачання.

Болеславецькі броварні також не були достатньо великими, щоб зацікавити владу Нижньої Сілезії їх подальшим використанням. Розпорядження Воєводської комісії у справах націоналізації підприємств у Вроцлаві від 31 березня 1947 року, яким у власність держави передавали 37 броварень Вроцлавського воєводства, не згадувало жодної з болеславецьких.

Текст створено на основі матеріалу в «Болеславецькому щорічнику» за 2014 рік авторства Adama Banieckiego.