Під час наповнення мішків піском, щоб збудувати дамби біля Mostowa, прийшли кілька десятків людей. Був гучний чоловік у спортивному костюмі з нашивкою Zagłębie Lublin, який розповідав анекдоти, щоб розвеселити товариство. Був трансхлопець, який із великою рішучістю носив важкі мішки. Також приєдналися двоє трудових іммігрантів, чимала група яких мешкає в околиці. Вони вийшли подивитися на ситуацію на річці й спонтанно долучилися до людей, які працювали на дамбах.
Насипаючи пісок у мішки, я думала, чи справді нам потрібна повінь, щоб відчути, що усі ми з одного тіста? І чи могли б ми радіти одне одному та нашому різноманіттю також у часи спільних розваг і безпеки? Якби трансхлопець представився вболівальнику Zagłębia Lubin, чи його ображали б так само, як під час Маршу рівності? І чи не захотіла б та сама людина стати пліч-о-пліч із кольоровошкірими чоловіками, якби не було небезпечної ситуації?