Думки про політиків і політику — якнайгірші. Стереотипним синонімом людини, яка прагне мандата радника (сенатора, депутата, президента), є вислів: «рветься до корита». У розмовах на інтернет-форумах регулярно з’являються визначення: «схема», «вони домовилися (вони — політики), щоб урвати якомога більше для себе». Людей, які починають правити, одразу ставлять по інший бік барикади. Вони автоматично стають тими, хто робитиме все, що їм заманеться, всупереч нашій волі. Неважливо, чи справді це так. Кандидат перестає бути людиною. Він стає владою. Попри 20 років змін і демократії, ми й досі вважаємо, що будемо безпорадними, коли політик ухвалить черговий закон або реалізує ідею, яка не відповідає нашій дійсності та реальним потребам.
Попри цей стереотип про владу, інтернет-форуми — найбільш демократичне місце у світі — вирують дискусіями про те, хто буде найкращим для міста. Серед багатьох дописів я знаходжу такі, що переконують мене: дедалі частіше ми думаємо про Bolesławiec як про наше місто, а не про політичну вотчину тих, хто лише мріє про могутність. Ми також дедалі краще усвідомлюємо, що потрібно виправити, що не підходить, що заважає жити. Дискусія з виборцями стає предметною. Їм уже не можна сказати будь-що, пообіцяти золоті гори, вірячи, що вони не розберуться в юридичних чи законодавчих тонкощах. Навчання суспільства є наслідком необхідності здобувати знання для власних потреб (щоб вести компанію, оформити дотацію, взяти кредит). І це один із механізмів демократії, який працює, непомітно змінюючи наше ставлення до влади.
Виборці високо піднімають планку для кандидатів. А це свідчить, що вони все ж вірять у свій вплив на те, як управлятиметься місто. І саме це, а не особисті інтереси, для них важливо. Дедалі частіше з-за бетонованого мислення «політик дорівнює корито» визирає ще не до кінця усвідомлена думка: політика — я його обираю.
Я сподіваюся, що разом з усвідомленням нашої реальної участі в управлінні зросте й відповідальність за те, кого ми оберемо. Я хотіла б, щоб мешканці зрозуміли: саме вони — найважливіші.
Я також сподіваюся, що дедалі важливішим буде не лише вибір, а саме відповідальність за нього. Тоді ми уважніше придивлятимемося до кандидатів і обиратимемо відповідно до наших потреб. А коли ми нестимемо відповідальність за це рішення, то допоможемо обраній особі добре управляти нашим містом.
Дотеперішній стереотип — виборець (обдурений), обраний (той, хто обдурює) — не служив нічому, крім породження фрустрації, відчуття пасивності та агресії, що виникає. Обраний радник чи президент зможуть легше й краще розбудовувати місто, отримуючи допомогу свідомого та відповідального виборця. Я й надалі вірю, що таким є наше майбутнє на наступних виборах.
Grażyna Hanaf