У мене в шафі є кілька рожевих речей, і навіть нещодавно я була блондинкою. Рожевий мені пасував би, але я не стежила за медіа перед фільмом і не знала, як треба було вдягнутися.

Я дивилася фільм як п’ятдесятирічна жінка, яка ніколи не гралася лялькою Барбі. Я не отримала її на перше причастя, бо в 80-х роках XX століття створена на Заході 1956 року лялька ще не дісталася польського ринку. Я не купувала Барбі доньці, бо саме моя дівчинка не була прихильницею Барбі, хоча кілька ляльок вона неодмінно отримала в подарунок від тіток.

Що для мене було найкращим у фільмі «Барбі»? Те, що Барбі підтримує феміністок, а слово «фемінізм» ніби додається до ляльки Барбі в подарунок. Це справді нова якість.

У Bolesławiec на початку XXI століття бути феміністкою, а я нею тоді була і є сьогодні, було рівнозначно тому, щоб бути двоголовим телям або, що доречніше, жінкою з бородою. Я знаю, що в певних колах, пов’язаних із Католицькою церквою, Konfederacja та ридзиковим крилом Prawo i Sprawiedliwość, так досі є, але еліти й культурні салони вже багато років щеплені фемінізмом. А на початку XXI століття мій фемінізм страшенно бентежив ці еліти.

Пам’ятаю, як під час прем’єри фільму Wiesław Saniewski «Безмір справедливості» (2006 рік), що відбулася в Orzeł (сьогодні CIK Orzeł), я запитала режисера, чому жінки у фільмі такі стереотипні (зокрема, жінки-лавники в’язали якісь шарфи). Тоді зал змусив мене замовкнути, засоромлений тим, що я дозволила собі поставити творцеві таке «неслухняне» запитання. Я чула сценічний шепіт: то наша рідна феміністка, що мало відтінок: сільський дурник.

Тепер я сподіваюся, що дівчатка гратимуться ляльками Барбі саме у феміністок!

У фільмі мені також сподобалося, наскільки Кен ні в чому не був потрібен Барбі. Складна роль для Гослінга, чудово, що він її зіграв. Так, панове, час зайнятися собою та своїми емоціями, нарешті помітити, що часи полювання на мамонтів закінчилися дуже давно. Користуючись нагодою, вітаю також чоловіка, який сидів у кіно поруч зі «своєю жінкою» і страждав: крутився, зітхав, дивився телефон, але витримав до кінця.

А найбільше мені сподобалося те, що нарешті Барбі матиме кицьку та, як я припускаю, всю репродуктивну систему. Мені також сподобалася фраза, сказана у фільмі, що Барбі — людина. Для феміністки така декларація — що жінці більше не потрібно намагатися бути рівною чоловікові в людяності, бо вона просто є, а все це подано в рожевому й пластику, у популярному фільмі — це щось велике. На рівні історичної трансформації в культурі.

Однак в одному я не впевнена... Чи помітили, почули й усвідомили присутні в залі глядачки в болеславецькому кінотеатрі, що вони є повноцінними людьми, а не другою статтю? Чи відчують після фільму цю рівність у собі? А може, вийдуть із сеансу у своїх рожевих сукнях, щоб ще більше подобатися Кенам, які, як і у фільмі, їм зовсім не потрібні?

Grażyna Hanaf