У своїй надзвичайно цікавій лекції, проведеній у понеділок у галереї «Format», dr Romuald M. Łuczyński розповідав про аристократичні резиденції на території Нижньої Сілезії. Вони були перлинами архітектури, часто збудованими найвидатнішими європейськими архітекторами. Сьогодні науковець є збирачем кісток і каміння, архівістом спустошення, якого поляки завдали власній національній спадщині.
Подорожуючи схожими територіями Чехії, ми захоплюємося багатством садиб, палаців і фільварків. Їхній потенціал приносить економічні вигоди. Щоразу, коли в Польщі говорять про пам’ятки, причиною їхнього поганого стану або відсутності називають воєнні дії. Поширена думка переконує, що Чехія здалася, а ми мужньо воювали у вересні 1939 року, і внаслідок цього злий ворог зруйнував нашу країну. Правда набагато жорстокіша. На території Судетів воєнних дій не було. На палаци не впала жодна бомба. Саме повоєнні пограбування і спустошення, здійснені поляками, спричинили знищення власних культурних цінностей.
Для своєї роботи Łuczyński знайшов чимало промовистої інформації про те, як поводилися з резиденціями за часів Польської Народної Республіки. За часів народної Польщі їх переважно перетворювали на склади металобрухту й деревини, облаштовували в них вівчарні (Darków), а навіть звалища (Ścinawka Górna). Найчастіше, однак, вони ставали базами для зберігання палива та будівельних матеріалів.
Автор роботи про нижньосілезькі резиденції за часів народної Польщі знає також приклад збереження одного палацу у формі сараю.
Після 1945 року влада народної Польщі не взялася за відбудову жодних інших об’єктів, окрім п’ястівських, тобто суто польських. Аристократичні резиденції Нижньої Сілезії були символом класового гноблення, а додатково уособлювали німецьку власність. Коли їх руйнували, пропагандистськи позбувалися залишків гітлерівської буржуазії. Ледь не розібрали палац у Legnica, бо його перебудову здійснив німець Schinkel (Karl Friedrich Schinkel був одним із найвидатніших творців доби неокласицизму в Пруссії. Найвідоміші будівлі Schinkel розташовані в Берліні, зокрема будівля театру на Gendarmenmarkt і споруда Altes Museum на Музейному острові. У Bolesławiec є створений ним обеліск Michaiła Kutuzowa).
У 1970–1980-х роках проводили необґрунтовані знесення резиденцій через загрозу громадській безпеці. Така формалізація питання зв’язувала руки і реставраторам, і Міністру культури. У 1970-х роках багато об’єктів належали державним сільськогосподарським підприємствам. Тоді все залежало від того, чи був директор такого підприємства освіченою людиною, чи місцевим партійним ватажком. Будівлі найчастіше позбавляли архітектурних деталей і перетворювали на багатоквартирні будинки, безповоротно знищуючи їхнє оригінальне оздоблення.
Власниками палаців бували поліція, армія, PKP, Міністерство охорони здоров’я і навіть освітнє відомство, але жоден із цих опікунів не гарантував збереження пам’ятки в доброму стані.
Коли dr Łuczyński розмовляє з місцевими жителями про зруйнований палац чи садибу, люди найчастіше з великим запалом кажуть:
– Пане, тут був прекрасний палац, але його зруйнували.
– Хто зруйнував? — тоді запитує дослідник.
– Комуністи, пане, комуністи, — найчастіше відповідає співрозмовник.
– Комуністи?! — злиться людина, якій ці руїни досі болять. — Gomułka сюди приїхав і розібрав цеглу, Gierek розтрощив вам ліпнину? Це зробили ваші батько й дід, — необачно додає він і подумки дякує, що в молодості займався спринтом, бо ця правда надзвичайно незручна й пече до живого.
(інформація Grażyna Hanaf)