Туристична агенція — невелика сімейна фірма — розташовувалася неподалік міських планта і сусідила з бароковим костелом. На тихій вуличці із синагогою у дворі панувала тиша. Була весна, і сезон ще не розпочався. Жінки, які працювали в офісі, повільно збиралися виходити. Вони планували дорогою зробити покупки, а ввечері подивитися улюблений серіал.
Власниця закривала папку з написом: «Відпочинок в Іспанії з самостійним доїздом». У середині дев’яностих це була нова форма подорожей. В агенції купували перебування в закордонному готелі, а дістатися на місце потрібно було власним транспортом. Папка була не надто товстою — можливо, лише кільканадцять людей наважилися на таку самостійну подорож. Небагато хто знав іноземну мову. Для багатьох поїздка на захід була подорожжю в невідомість.
Тишу весняного дня прорвав телефонний дзвінок. Начальниця відклала папку й підняла слухавку:
— Слухаю, туристична агенція, — представилася вона й назвала назву агенції.
— Я ваш турист, ви продали мені відпочинок в Іспанії із самостійним доїздом! — з іншого боку озвався схвильований чоловічий голос.
— Так? Чи можу я вам чимось допомогти? — запитала власниця.
— Так! — крикнув клієнт. — Скажіть мені, ДЕ Я ЗАРАЗ ЗНАХОДЖУСЯ!?
Якби це був фільм, а не оповідь, у цей момент можна було б показати самотнього чоловіка в телефонній будці. Камера віддалялася б дедалі далі й вище, спочатку показуючи порожню вулицю невідомого міста, потім місто, обриси Європи, земну кулю і нарешті Чумацький Шлях. А на тлі лунало б запитання: Де я зараз знаходжуся?
Начальниця завмерла. Дві інші жінки зацікавлено подивилися на неї.
— Зачекайте хвилинку, — сказала вона туристу, а потім пошепки звернулася до колег: — Наш турист, самостійний доїзд, поїхав на відпочинок і не знає, де він. Тобто, мабуть, десь у Європі, будемо сподіватися.
Одна з жінок швидко відкрила папку й знайшла пропозицію. Була одна поїздка з датою на день раніше.
— Запитай його, коли він виїхав, чи вчора? — прошепотіла вона.
Турист підтвердив. Учора ввечері він вирушив у напрямку Німеччини.
— Нехай пан з’ясує, якою мовою розмовляють люди там, де він знаходиться? — запропонувала начальниця.
— Як я маю це дізнатися, якщо я не знаю жодної?! — уже не на жарт розлютився турист.
— Але там є якісь люди? — запитала начальниця.
— Є! Звісно, що є, це ж якась країна, ви що, вважаєте мене ідіотом? — заревів чоловік.
— Ні, — відступила начальниця. — Тоді нехай пан помахає комусь, покличе його жестом.
За мить вона почула, як турист гукає до перехожих людей невиразними вигуками: Уууу! Ееее!
— Не підходять. Не хочуть чи що, невдячний народ, — дратувався чоловік.
— Може, нехай він усміхнеться, — запропонувала одна з жінок, коли начальниця перевела телефон у режим гучного зв’язку.
— Усміхніться, — повторила начальниця.
У слухавці запала тиша. Довга. Жінки подивилися на годинник. Десять секунд, п’ятнадцять, тридцять. Раптом у слухавці почувся сповнений полегшення зітхання й голос туриста:
— Уф, іде, один іде. Поговоріть із ним.
У слухавці залунала дзвінка й мелодійна французька мова. Француз пояснив, де знаходиться заблукалий турист. Побажав усім гарного дня й пішов.
— Добре, — сказала начальниця агенції туристу, — тепер дістаньте свою карту, і ми скажемо вам, як повернутися на автомагістраль та доїхати до кордону з Іспанією.
— Ви можете мені передзвонити. У мене закінчуються дрібні гроші, — сказав турист, — а карта лежить у багажнику.
І ось після годинного інструктажу, як користуватися картою, турист поклав слухавку. Жінки вийшли з офісу, а начальниця записала на аркуші зауваження й поклала його до папки. Вона написала: «Питати туриста, чи вміє він читати карту? Скільки разів у житті він виїжджав на захід і чи знає, де знаходиться Іспанія?»
Grażyna Hanaf