Обурені, ображені, обурені до глибини душі та ті, чиї почуття топчуть обіцяним видовищем голяків різного ґатунку, вони теж подорожують світом. Коли я переглядала й брала участь в обговоренні на нашому форумі акції «Звільнити глечики» — пропозиції дефілювати топлес під час серпневої Глініади, — мені пригадалася історія з Болгарії.

Біля одного з готелів атракцією, як згодом виявилося, сумнівною, був невеликий затишний пляж, практично лише для гостей готелю. Цей пляж уподобали натуристи. І їм не пощастило, бо готель виявився переповненим людьми, яких ранить оголене тіло. Звісно, там були й діти. Нічого, що саме дорослі. Дитина є дитиною. Це аксіома — як сказав би Трумф, наш порталний троль.

Усе почалося зі скарг на голяків, які парами, часто, на жаль, не гетеросексуальними, дефілювали «нашим» пляжем. Бо є щось у народі таке, що якщо десь опиниться навіть на тиждень, то вважає це місце призначеним лише для себе. А той пляж був затишним, біля готелю, але публічним.

Мені наказали викликати поліцію. Але, дізнавшись про інцидент і почувши, що натуристи нікому не завдають шкоди, вона пообіцяла лише заскочити й показатися для годиться.

Тим часом туристи з усієї Польщі перегрупувалися й вигадали, що поліції назвуть натуристів ексгібіціоністами. Я знала, що справа розсиплеться, коли поліція спуститься на пляж і замість чоловіка в довгому плащі, який причаївся за морською скелею, побачить натуристів, що засмагають. Але клієнт завжди має рацію.

До атаки приступило подружжя, яке почувалося найбільш обуреним. Воно зажадало, щоб поліцейський вислухав свідчення, а мене зробили перекладачкою. Дружина почувалася найбільш скривдженою та ображеною виглядом оголеного чоловіка. Вона почала мені розповідати:
— Пані, — обурено говорила вона, — спускаюся на пляж, а він стоїть. Безсоромно, обличчям до мене. Огидний. Голий. Його гидотний, знаєте що — тут вона змовницьки поглянула на мене, тож я дала їй зрозуміти, що здогадуюся, на чому зупинився її сповнений святого обурення погляд.
— І був величезний, ви собі уявіть. Свинство! — продовжувала вона, але на слові «величезний» її чоловік подивився на мене так, ніби хотів переконатися, що я правильно перекладу це слово. Поліцейський усміхнувся, чим не допомагав мені зберігати професійне ставлення до клієнта.
— Такий великий, і в нього стояв. Жах! — дружина говорила, захоплена своєю розповіддю, не помічаючи ні наших поглядів, ні усмішок. — Звичайно, ви собі уявіть. І був поголений. Розпусник, збоченець. Увесь…
Тут втрутився чоловік:
— Ти ж казала, що він тебе налякав і ти втекла?
— Так, так і було, — охоче підтвердила вона, — але я хочу описати все докладно.
— Надто докладно, — завершив допит чоловік і звернувся до мене: — Пані резидентка вже сама все з поліцією владнає.
І відтягнув дружину вбік. Поліцейський здивовано подивився на мене: жертви зі скривдженими почуттями пішли.
— Може, ви поговорите з тим оголеним відпочивальником? — запитала я з надією.
Поліцейський кивнув, що в Болгарії означає: ні.

І тому, дорогі мої читачі, ми з колегою, дві невинні істоти, пожертвували собою й із великим несмаком та огидою пішли на той пляж шукати так чудово описаного натуриста. І просиділи там близько двох годин, але він, мабуть, не хотів наближатися до таких святих панянок, як ми, і більше на цьому пляжі не з’явився.

Grażyna Hanaf