Саундтрек: гурт TATU «Нас не наздоженуть»/>
Місце: Болгарія – Золоті Піски
Час: літо 2004 року
Дві російські туристки, літні пані, придбали екскурсію «Варна вночі». Гроші заплатили, квитки отримали. Місцем збору була зупинка приміського автобуса. Там міг безперешкодно зупинитися туристичний автобус, який збирав туристів із численних готелів на узбережжі Чорного моря.
Усе це пояснили пані їхньою рідною мовою. Тобто російською. Найбільше їх зацікавила програма екскурсії. Вони мали відвідати Аладзький монастир, Варну, провести вечір на дегустації вин, а потім на них чекав романтичний нічний променад містом.
Болгарський резидент, який продав бабусям екскурсію, тричі переконався, що вони, по-перше, знають день виїзду, по-друге, час виїзду, по-третє, місце збору. Пані кивнули, що зрозуміли, подякували за турботу, а потім у день виїзду, у час збору, їх і слід прохолов.
Першим забив на сполох гід цієї екскурсії. Після пів години очікування на місці збору він зателефонував резиденту, щоб з’ясувати відсутність записаних на екскурсію учасниць. Розпочали пошуки. Негайне розслідування показало, що обох пані бачили: годину тому вони вийшли з готелю. Це було за пів години до збору. Випадковий перехожий бачив бабусь, які чекали на зупинці. Тож повернулися на місце зникнення. Там слід обривався. Усі безпорадно розвели руками. Туристок не було ні видно, ні чути. Автобус мусив вирушити, щоб виконати програму. А таємниче зникнення туристок не давало резиденту спокою.
Коли він самотньо сидів на зупинці й розмірковував, куди ж, до біса, поділися ці пекельні баби, раптом під’їхав приміський автобус і… його осяяло. З абсолютно незрозумілих причин туристки, мабуть, сіли на рейсовий автобус!
Резидент негайно викликав службовий мікроавтобус зі своїм асистентом, молодим Жорко, і наказав вирушати в погоню. Вони ж мусили десь вийти. Проблема полягала в тому, що на зупинці, де вони зникли, зупинялися п’ять автобусних маршрутів. Лише коротка ділянка дороги була для них спільною. Під’їжджаючи до Варни, вони роз’їжджалися в різні боки.
Жорко, який закінчив престижний університет, гадки не мав, що його робота полягатиме в переслідуванні туристів. Свою місію він виконував із гідністю людини, підготовленої до вищих цілей. Завжди елегантний, із поставою молодого священника, невинний, байдужий до міцних напоїв, некурець і знавець чотирьох іноземних мов, він мчав мікроавтобусом швидкісною дорогою навздогін непокірним бабусям.
Резидент залишився в готелі — раптом вони повернуться зворотним автобусом. Гід продовжував екскурсію, але був готовий будь-якої миті прийняти двох мимовільних утікачок.
Від зупинки до зупинки Жорко перевіряв, чи не рвуть дві загублені туристки на собі волосся, чи не проклинають нечесного резидента і чи, боронь Боже, не пишуть скаргу!
Коли власниця туристичної фірми зателефонувала резиденту з головного офісу в Софії й запитала про важливий переказ у кілька десятків тисяч доларів, який мав надійти за заброньований готель, резидент відповів лише, що зараз координує переслідування двох російських туристок і не має часу на дурниці. Здивована начальниця поклала слухавку й вирішила зв’язатися з більш тямущим асистентом Жорко. Однак у слухавці замість люб’язного: «Добрий день, пані директорко», вона почула сповнений емоцій божевільний вигук: «Я їх знайшов! А ось і ви, холери»!
Начальниця поклала слухавку й, перейнявшись ситуацією, передзвонила резиденту:
– Жорко, молодець, наздогнав їх, — повідомила вона. — Чекаю на пояснення пізніше.
Пані негайно забрали з автобусного депо, де завершилася їхня самовільна екскурсія, і доправили до потрібного туристичного автобуса, щоб вони змогли пройти програму «Варна вночі». Після дегустації вина гід запитав їх про причину посадки в міський автобус. Вони чесно відповіли:
– Ми стояли, стояли, під’їхав автобус, усі сідали — і ми сіли.
Чому? Ніхто ще не відкрив усіх можливостей людського розуму. Функціонування мозку Ідіота сезону — одна із таємниць Всесвіту.
Grażyna Hanaf