Історій боротьби з раком багато, але постійно хворіє хтось чужий, хтось далеко. Можливо, розповідь нашої сусідки, мешканки Болеславця, змусить нас замислитися й вирішити пройти обстеження.
У її історії про рак ніщо не було таким, як я очікувала. Передусім не було ні драми, ні трагедії. Але це не означає, що не було героїчної розповіді про хворобу та її перебіг.
У Grażyna був рак молочної залози, і майже рік тому їй зробили операцію. Вона живе в Болеславці. Вона сказала мені, що всі її колеги по роботі обстежилися лише тоді, коли вона розповіла їм про свою хворобу. Раніше вони про це не думали. Одна з них уже перенесла операцію з видалення молочної залози.
До Stomadent на мамографічне обстеження Grażyna пішла, бо вирішила, що вже в тому віці, коли варто ґрунтовно обстежитися. Результат був однозначним. Була пухлина. Її направили до онкологічного відділення у Вроцлаві. Їй дали номер телефону, щоб вона дізналася подробиці. Вона ще раз прочитала документ із діагнозом і сказала собі: «Є рак. І що мені з ним робити? Треба зателефонувати й дізнатися». Вона не впадала у відчай. Не зламалася. Діяла. Чоловікові, якому вона повідомила про результат, вона відповіла: «Ти жартуєш?». Вона була серйозною.
Grażyna працювала в Bader, узяла відпустку. Колега, яка сьогодні вже перенесла мастектомію, кинулася їй на шию. Grażyna відштовхнула її так, що та вдарилася об верстат. Хоча згодом перепрошувала, вона не хотіла співчуття. Вона не збиралася помирати. Сьогодні вже вона підтримує цю колегу. Коли слухає сповнені скарг розповіді про те, якою важкою є хіміотерапія, і запевнення, що наступну процедуру та вже не витримає, відповідає просто: «Тоді не борися, лягай у ліжко й помирай. Навіщо ти марнуватимеш час лікарів?».
Звісно, історію Grażyna можна подати в трагічних тонах. Якби не планове мамографічне обстеження роком раніше, ми, мабуть, не зустрілися б у суботу, першого теплого дня цієї весни. Пухлини не було видно. Grażyna регулярно обстежувалася, а також сама оглядала свої груди. Навіть коли вона прийшла до свого гінеколога зі знімком мамографії, лікарка не могла нічого намацати руками під час огляду. Пухлина була так глибоко, що могла спокійно, безсимптомно рости в молочній залозі, аж поки не стала б помітною неозброєним оком. У таких випадках часто можна почути: «Я завжди почувалася здоровою, мене нічого не турбувало. А тепер мені залишився місяць життя».
Трагізм Grażyna не пасує. Про неї можна написати: я хворіла на рак, але вже цього не пам’ятаю. Але хто прочитав би таку історію? Коли я розмовляла з Monika Podwysocka, амазонкою, яка позувала для виставки «Не одна з однією», я дізналася про її розмову з іншою журналісткою. Журналістка не була впевнена, чи її керівник опублікує інтерв’ю, бо енергійні, щасливі дівчата без грудей здавалися надто недраматичними. Monika хотіла запропонувати їй розмістити на кожній другій фотографії чорну жалобну стрічку…
Драма дуже добре продається в медіа. Можна на мить привернути увагу глядача, викликати в нього страх перед хворобою. Чи допомагає це комусь? Ні. Це лише змушує стереотипно й песимістично думати про хворобу, у боротьбі з якою найважливішими є оптимізм і сила духу.
Grażyna бачила багато хворих жінок під час свого лікування. Вони плакали, ламалися, їхні нездужання після хіміотерапії були дуже неприємними. У них набрякали ноги, через кілька днів після крапельниці вони не могли підвестися з ліжка, не могли зробити й кроку. Grażyna вдячна, що її це оминуло: «Кожен різний, я пройшла хіміотерапію майже без побічних симптомів». Єдине, що її дратувало, — песимізм пацієнток і те, як вони лякали одна одну. «Я зустріла жінку, якій ще навіть не під’єднали крапельницю, а вона вже скаржилася, як погано почуватиметься потім, уже хвилювалася про майбутнє», — розповідає Grażyna.
Сама вона не вважає себе героїнею, хоча таки перемогла рак. Від початку до кінця вона контролювала хворобу, не дозволила страху перемогти себе, хоча й відчувала його. Сьогодні всі нагадують їй, що менш як рік тому вона перенесла серйозну операцію. Вона забуває про це.
Вона зустрілася зі мною, бо хотіла сказати, що навіть на таку важку хворобу можна подивитися зовсім інакше. Сміливіше. Вона вважає, що кожен із нас різний і не потрібно сприймати онкологічне захворювання як найбільше нещастя. Потрібно обстежуватися, щоб хвороба не застала нас зненацька, а коли вже трапиться — щось із нею робити.
Grażyna Hanaf