У параді Glina Show пройшла сотня білих глино-людей, а за ними вирушили шестеро чорних глино-дітлахів. І саме про це я хотіла сьогодні вам розповісти. Поділитися з вами своїми думками.
Я підійшла до цих дітей, розмальованих у чорне, коли пан Łętowski знімав їх, як — ніде правди діти — Janda у «Людині з мармуру» пам’ятник передовику Birkut, і сказала їм: «ви мені подобаєтеся, ви класні дітлахи». Що ще можна сказати підліткові, який виходить на вулицю за дорослих, переконаний, що це його власний вибір?
Але не ці підлітки мали б бути на вулиці.
Зроблений чорним мав би йти пан Nowak із сином, пан Łętowski, пани Marczewscy і всі герої, які грали статистів у пана Mozil у ролику режисури — чи лише за сценарієм — видатної документалістки Patrycja. Але всі вони не захотіли вимазати чорним свої ручки й поцілунки.
Повідомляю, що діти не справили на мене жодного враження. Але якби пани Ogrodnik, Małkowski і Rudyk — Три мушкетери Mozil — стали мені на дорозі, то присягаюся, я б знепритомніла від враження. Але вони лише вклинилися між Makłowicza і Nowickiego, щоб ті безкоштовно показали їх на ютубі перед виборами, і тепер уже проводитимуть кампанію любові.
Або якби пані Juszkiewicz і Maślicka одяглися в чорне й пішли рука в руку, як найкращі подруги. Оце справило б нищівне враження не лише на мене. Не сьогодні відомо, що обидві пані кохають одна одну понад кордонами, що вони довели, будучи локомотивами у списках старої президентської кампанії Nowak. До речі, її повністю зіпсував наш згаданий вище кінооператор чорних глино-дітей Bernard Łętowski, який тоді був керівником кампанії Nowak.
Навіть Mozil, вимазаний чорним, справив би на мене враження, але за розмальовування йому довелося б добре заплатити, а відомо, що «бідний» Boguś уже стільки доплатив із власної кишені за Gliniada у Bolesławiec, що мусив припинити її проводити й не робив цього три роки, а четвертого року теж не збирався, бо місто не хотіло дати йому жалюгідні 45 тисяч злотих на організацію.
Підсумовуючи, замість цих дітей мали б іти ви, дорослі. Пани Nowak, Ogrodnik, Małkowski, Rudyk, Łętowski та Marczewski, а також пані Juszkiewicz і Maślicka. Але сміливості не вистачило. Бо ви знаєте, що насправді ніхто б вам не повірив: ви по самісінькі носи вимазані політикою, і носи у вас мали б вирости, як у Піноккіо.
А я хотіла б такого вашого протесту, бо якби ви ходили за мною з чорними обличчями й у чорних убраннях, а хтось запитав мене, що це взагалі таке, я могла б відповісти, як Pawlak: «А хто мені заборонить гуляти містом із напомадженою худібкою?»