Лінія Керзона часто з’являється в дискусіях про східний кордон Польщі. Про втрату Кресів я вже писав раніше. Це одна з найважливіших подій польської історії, пов’язаних із Другою світовою війною.
Хтось міг би з цим не погодитися. Адже прикордонні питання були врегульовані після завершення війни, можливо, на її фінальному етапі. Нічого подібного. Таких міфів набагато більше. Іншою маніпуляцією є лінія Керзона (читається: Керзона). Насправді лорд Керзон не був її автором, а в питаннях Центральної Європи орієнтувався дуже слабо. Щодо союзників, Рузвельта часто виправдовують, а більшу провину за зраду й передачу Польщі Радянам покладають на Черчилля. Це також не так однозначно.
Сьогодні я постараюся досить детально розглянути лінію Керзона. Вона є дуже важливим елементом, який сформував нинішній східний кордон Польщі. Її проходження має також чимале значення для Нижньої Сілезії. Саме завдяки їй західний кордон був так сильно посунутий на захід. Спочатку він мав сягати лінії Одри. Однак зрештою його провели по Лужицькій Нисі.
Насправді лінія Керзона була лише лінією перемир’я між польськими та більшовицькими військами. Її встановили на конференції в Спа, у Бельгії. Вона мала стати основою для визначення нового, післяроздільного кордону Польщі. Цей кордон ґрунтувався на так званому етнічному чиннику. Саме на цій лінії завершувалося панування польського населення на займаній території.
Лінія лорда Керзона була лише теоретичною. Конференція в Спа в липні 1920 року стала поразкою для нашої держави. Прем’єр-міністр Władysław Grabski мусив погодитися на численні територіальні поступки в обмін на направлення військової місії до Варшави. Однак ці домовленості зруйнувалися. Перемога у Варшавській битві дозволила викинути лінію Керзона на смітник. Новий східний кордон завдяки польському наступу посунувся на 200 км на схід.
Лорд Керзон ніколи не був автором знаменитої лінії. Її накреслив польський єврей, народжений у Галичині, — Lewis Namier (Ludwik Bernstein-Namierowski). Niemirowski сфальсифікував лінію, встановлену в Спа. Лінія Намієра відтинала від Польщі Львів і Дрогобицький округ. Фальсифікація була цілком навмисною. Імовірно, Niemirowski, працівник британського Міністерства закордонних справ, був радянським агентом. Він чудово орієнтувався в етнічних відносинах у Галичині. Він усвідомлював, наскільки важливим є Львів.
А що спільного має нереалізований східний кордон Польщі з повоєнними реаліями? Дуже багато.
Лінія Керзона стала виправданням і «вагомим аргументом» проти британців. Сталін вирішив відкопати давній «кордон», оскільки не міг послатися на лінію з пакту Ріббентропа—Молотова. Вона була майже ідентичною, але незручною через колишній союз із Третім Рейхом. По-друге, захоплення польських Східних Кресів було першочерговою метою. Те, чого не вдалося зробити 1920 року під Варшавою, було здійснено саме тоді.
Коли насправді почали говорити про польські кордони? Досить швидко. Уже 1941 року в Москві Сталін хотів порушити прикордонні питання під час розмови з генералом Сікорським. Це був дуже важливий момент, адже тоді ще можна було чогось домогтися. Сталін був готовий до поступок. Можливо, вдалося б урятувати Львів, а може, й Вільнюс. Однак Сікорський відмовився говорити на цю тему. Він вважав, що ще зарано. Насправді це була єдина нагода. Усі подальші спроби зберегти принаймні Львів у складі Польщі вже не мали сенсу. Ризький кордон було остаточно втрачено.
Тут слід особливо звернути увагу на наших союзників. Franklin Delano Roosevelt був зачарований Сталіним. Він вважав, що значення мають лише дві імперії: американська та радянська. Він прагнув послабити Британську імперію. Тому в багатьох питаннях, що стосувалися східного кордону Польщі, Winston Churchill не міг розраховувати на підтримку американського президента. Існують різні думки з цього приводу. І Norman Davies, і професор Oskar Halecki вважають, що союзники хотіли нам допомогти й заступалися за польську справу. Davies вказує на британців, які неодноразово в офіційних меморандумах висловлювали думку, що Львів має залишитися польським. Натомість Halecki вказує на захист Польщі з боку Рузвельта.
Я щойно прочитав дуже цікаву книгу, яку тут рекомендую всім любителям історії. Це видання Tadeusza Kisielewskiego під назвою «Черчилль — найкращий союзник Польщі?». Значною мірою вона стосується територіальних рішень повоєнної Польщі. Автор змальовує в ній похмуру картину американського президента. Він також дещо намагається виправдати британського прем’єра. За словами Кіселевського, Черчилль не мав достатньої сили впливу й був страшенно залежним від Радянського Союзу. Він прагнув добрих відносин зі Сталіним. В історії побутує вислів, що англійці охоче й жертовно проливають кров у справедливій справі, особливо коли це кров їхніх союзників. Це твердження якнайкраще пасує Черчиллю. Особисто я не виправдовую його жодним чином. Вважаю, що він так само винен, як і Рузвельт. Думаю, що гідний образ Черчилля на новій п’ятифунтовій банкноті — це черговий міфічний образ британського джентльмена. Одним із небагатьох британців, які справді розуміли становище Польщі, був міністр закордонних справ Anthony Eden. Саме він указував Черчиллю, що лінію Керзона ніколи не проводили на південній ділянці. Отже, існувала величезна можливість домогтися для Польщі Львова. Сер Вінстон Черчилль тоді сказав знаменні слова, що «не буде ламати списів за Львів» і що «через втрату цього міста серце нам не розірветься».
Однак усе сталося зовсім інакше. І Керзон, і Черчилль назавжди залишили негативний слід в історії Польщі. Раз уже я так гостро оцінюю союзників, мушу звернути увагу, що і Рузвельт, і Черчилль чудово знали правду про Катинь. Черчилль мав перевагу над американським президентом. Він не любив Сталіна. Він не довіряв йому. Одного разу стався певний інцидент. Сталін влаштував обід, на який запросили лідерів Великої трійки. Були присутні також Молотов, Eden і Elliott Roosevelt — син президента США. Сталін запропонував розстріляти 50 000 німецьких офіцерів. Це мало бути засобом стримування перед початком чергової війни. Черчилль обурився такою кривавою пропозицією. Рузвельт пожартував, що, можливо, достатньо буде не 50 000, а 49 000 розстріляних. Winston Churchill із гуркотом вибіг із зали. Сталін наздогнав його й почав заспокоювати, що лише пожартував. Чи був це лише жарт? Безумовно, ні. Сталін промацував ґрунт, і Черчилль це усвідомлював.
Насамкінець варто також згадати про британську геополітичну концепцію, згідно з якою між німецькою державою та Росією не повинно існувати жодної держави. Тому Велика Британія не була прихильною до нас, коли Польща відновлювала незалежність. Тоді вона хотіла Польщу з невеликою територією, яка не загрожувала б ані Росії, ані добрим британсько-російським відносинам. Уся ця ідея зазнала краху. Сполучені Штати та Радянський Союз утворили чудовий тандем. Британська імперія втратила значення й перестала відігравати роль у великій глобальній політиці.
Лінія Керзона чудово показує, як легковажно західноєвропейські держави розпоряджаються польською історією та традицією. Не знаючи нас, поляків, вони виносять хибні вироки, а геополітичні наслідки доводиться нести нам самим. Сотні тисяч солдатів пролили кров у боротьбі з більшовицькою Росією. Було досягнуто успіху, змарнованого під час переговорів у Ризі. Цілком можливо, що якби Польща повернулася до кордонів до першого поділу, ми не втратили б усіх Східних Кресів.
Втім, британська демаркаційна лінія ніколи не була британською. Її створив працівник невисокого рівня, який чудово орієнтувався в етнічних відносинах у Галичині. Він знав цінність цієї території й навмисно домалював південну ділянку лінії, залишивши Львів на радянському боці. Чи була це лише неприязнь до польської держави? Напевно, неприязнь і навмисні дії на користь росіян.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, шанувальником історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому б і ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся показувати історію з іншого боку, цікаво, не в типовій книжковій формі, сповненій сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Долі Нижньої Сілезії, безперечно, цікаві й захопливі, тож іноді варто присвятити їм хоча б коротку мить.
Більше у блозі Paweła Skiersinisa.