Купуємо, користуємося, ламається — викидаємо. Мало хто з нас іде до фахівця, щоб щось відремонтувати. Купуємо дедалі витонченіші моделі телефонів, найновіші колекції одягу, швидші та продуктивніші автомобілі. Сьогоднішній світ не відрізняється від світу минулих років, лише, на мою думку, швидше обертається навколо нас. Вимоги, які висувають до нас інші, високі: не хворій, не нарікай, не скигли, не скаржся. На поставлене на вулиці запитання «Як справи?» ми не очікуємо відповіді, що хтось не справляється з проблемами, що йому погано в шлюбі, що його виснажує конфлікт із батьками, свекрами чи начальником на роботі. Вулиця — не місце для вислуховування проблем. Тому найчастіше зі своїми проблемами ми залишаємося самі, а відповідь на запитання «Як справи?» зводиться до фрази: «Стара бідність».

Нову психіку на Allegro не купимо

На щастя чи на жаль, власне життя не можна замінити або викинути, як зношену пару взуття, не можна замовити на Allegro нову психіку, щоб замінити нею попередню. Усупереч тому, що пропонує нам навколишній світ зі своєю культурою одноразового використання, неможливо обміняти поганий досвід на хороший, здавши старий у пункті обміну.
Коли я навчався в початковій школі, мене лякали словами: якщо не виправишся, віддамо тебе до психолога. Насправді в початковій школі я жодного психолога не бачив, але страх перед ним залишився зі мною на роки. До психолога йшли як покарання і нікому про це не розповідали, бо це було соромно. Страх і переконання, що до психолога ходять люди, які страждають на невроз, депресію чи інші психічні розлади або захворювання, у багатьох зберігаються й досі. То як же тут іти до психолога?!

Як я допомагаю, що можу зробити

Сьогодні мені 46 років, і вже понад два роки я психолог, щодня працюю в Управлінні у справах охорони здоров’я в Görlitz, за 50 км від Bolesławiec. Раніше, не приховую цього, понад 11 років я був душпастирем. П’ять років роботи в парафіях Німеччини та понад шість років як військовий капелан у Bundeswehr — це чималий час, і ці роки неможливо забути. Неможливо — і я не хочу, адже моя теперішня робота — це також робота з душею. Як психолог я розглядаю людей цілісно: тіло, душу й психіку. Якщо хворіє одна з цих складових, слабшають і інші. Мій досвід душпастиря дуже допомагає в роботі психолога, особливо з людьми, які втратили близьких, переживають жалобу, запитують про сенс життя, а часто це пацієнти з онкологічним діагнозом. Кількарічна робота у війську та миротворчі місії в Косові й Афганістані допомагають мені працювати з людьми, які мають подібний досвід і не можуть ні з ким поділитися тим, що там пережили. Я також допомагаю духовним особам у ситуаціях, коли вони вирішують змінити своє життя.
Своїх клієнтів я з повагою та радістю вчу прислухатися до себе, помічати власні потреби й висловлювати їх, іноді вперше в житті. Вчу бачити позитивні сторони особистості, поважати себе, приймати себе такими, якими вони є, без оцінювання. Нехай оцінюють інші, мені це не потрібно. Усе це є процесом і триває.
На жаль, нас навчають іншого: негайно боротися з болем. Адже ми маємо бути ще продуктивнішими й готовими до дій, не варто чекати, і лише те, що дає миттєве покращення, є добрим та ефективним. Так само, ідучи до психолога, багато хто думає, що психолог виголосить чарівне заклинання і після години розмови всі проблеми зникнуть.
На жаль, я не маю такої здатності чаклувати, та й зошит із формулами заклять десь загубився. Для змін потрібні час, відкритість і бажання. Тому, якщо хтось розраховує на диво, йому не слід іти до психолога. Шкода часу й грошей.

Ми рідко говоримо про свій біль

У своїй роботі психолога я зустрічаюся з людьми, які неохоче говорять про проблеми. Часто нам не дозволено говорити про те, що нас турбує, бо це стосується не лише нас самих, а й нашої родини, адже про сім’ю погано не говорять, або ж говорять про власне гніздо, якого не можна оскверняти. Найчастіше причиною такої поведінки є наші власні переконання, які ми майже повністю перейняли від найближчих людей. Інші не повинні нічого про нас знати, бо якщо дізнаються, буде соромно. Саме сором є гальмом, яке стримує нас від розмови про наші проблеми. Чи, розповідаючи комусь про трагічну ситуацію, що сталася вдома, я є хорошим сином чи дочкою? Невисловлені й непережиті проблеми, хибні переконання про самих себе можуть бути причиною багатьох психосоматичних захворювань (раку, депресії, неврозів), а конвенційна медицина зазвичай не лікує причин, а лише усуває симптоми. Іноді, щоб уникнути рецидиву хвороби, варто опрацювати своє минуле, варто усвідомити, що ми носимо в собі.

Коли варто, а коли не варто зустрітися з психологом?

У заголовку статті є запитання: коли варто, а коли не варто йти до психолога? Якщо хтось очікує рецепта на пігулки або чарівного заклинання, одразу напишу: не варто. Лише розчарується й знеохотиться. Якщо хтось очікує доброї поради, теж має подумати, чи варто домовлятися про розмову. Якщо хтось очікує, що психолог змінить поведінку дитини, чоловіка, дружини, тещі чи начальника, то справді варто за гроші, які він витратив би на візит до психолога, купити собі щось інше. У таких ситуаціях не варто йти до психолога!
Якщо комусь потрібна підтримка у змінах, у тому, з чим він не справляється, скажу вголос: варто. Якщо хтось погано почувається наодинці із собою, у родині чи стосунках, варто поговорити з кимось, хто може показати іншу перспективу, поставити інші запитання, а передусім не засудить, не оцінить і не применшить проблему. Якщо хтось хоче попрацювати над собою, навчитися поважати себе й цінувати себе, можливо, йому варто сказати: чому б і ні? Варто йти до психолога!

КОНТАКТИ

Новий терапевтичний кабінет: Zbigniew Mlak, народжений 1970 року, випускник Uniwersytet SWPS у Katowice за спеціальністю клінічна психологія та психолог у Poradnia Zdrowia Psychicznej при Управлінні охорони здоров’я в Görlitz, веде приватну практику в поліклініці Fons Vitae за адресою: вул. Karola Miarki, 29, Bolesławiec, тел. +48 772 211 083, електронна пошта: zbigmlak@yahoo.de