50-річчя Болеславецької землі в межах Польщі є нагодою замислитися над тим, що відбувалося тут раніше. З нагоди цієї річниці варто на мить звернутися до того, що ми знаємо про початки історії цієї землі та про подальші події.
Найдавніші сліди перебування людей у цій частині Нижньої Сілезії датуються приблизно 80 тисячами років тому. Це археологічні знахідки поблизу Злоториї. Над Бобром виявлено залишки, які свідчать, що люди жили тут у період мезоліту — тобто середньої кам’яної доби, що тривала приблизно від 10000 до 4200 років до н. е.; з околиць Болеславця, з періоду ранньої залізної доби (650–400 років до н. е.), походять глиняні фігурки пташок, знайдені в Уліні поблизу Влодзиць-Великих, а посуд у формі тварин знайдено у Візні.
У період раннього середньовіччя, тобто від V до X століття, у верхній і середній течії Бобру мешкало одне зі сілезьких слов’янських племен — бобряни. Відповідно до сучасного стану наших знань, однак, немає певності, де слід шукати початки міста. Археологічне підтвердження присутності бобрян стосується лівобережної (західної) частини міста — Болеславця. На цій території розташоване городище X століття. Деякі дослідники, які вважають, що початки міста слід шукати саме з цього боку Бобру, посилаються також на практичні міркування. Нижче розташований правий (східний) берег Бобру був більш уразливим до руйнівної дії повеней. Можливо, йшлося також про те, що таке розташування городища мало краще виконувати оборонні функції перед загрозами зі сходу.
До періоду X–XIV століть належить друге городище, розташоване на правому березі Бобру — приблизно за 100 м на схід від перехрестя вулиць Сташіца та Столярської. Із заснуванням цього оборонного городища пов’язують перенесення осередку поселення на правий берег річки. Отже, багато що вказує на те, що на території сучасного міста було два городища: ранніше — з лівого боку Бобру — було племінним городищем бобрян, а пізніше, ймовірно після включення цих земель до складу польської держави, на правому березі Бобру було споруджено городище, яке виконувало адміністративні та оборонні функції поблизу західного кордону держави, а тому розташовувалося перед річкою, що також відігравала важливу оборонну роль.
Іншим місцем, де виявлено ранньосередньовічне городище бобрян, є село Оток. Виявлений приблизно за 1 км на південний схід від цього села оборонний осередок бобрян походить із періоду X–XII століть (M. і T. Kaletynowie, «Grodziska wczesnośredniowieczne woj. wrocławskiego», Вроцлав, 1968, с. 36–40).
Про те, що в Болеславці існувало городище, ми знаємо також із письмових джерел. Щоправда, у найдавнішому переліку сілезьких городищ, уміщеному в буллі папи Адріана IV від 1155 року, яка підтверджувала межі Вроцлавського єпископства, Болеславецька каштелянiя не згадується, однак інформація про неї міститься в документах першої половини XIII століття. Ми також знаємо імена кількох каштелянів, які обіймали посаду в Болеславецькому городищі. Це означає, що в той час Болеславець був каштелянським городищем. Каштелянiї, тобто округи городищ, були одиницями поділу країни, запровадженими першими П’ястами.
Ось що ми знаємо про городища Болеславецької землі.
Наприкінці IX століття південні райони Польщі — Сілезія та Малопольща — були включені до Великоморавської держави, а після її занепаду на початку X століття опинилися під чеським пануванням. Наприкінці X століття (в останні роки правління Мешка I або на початку правління Болеслава Хороброго) обидва ці райони, ймовірно після конфлікту з Чехією, були включені до Польщі. Сілезія ще ненадовго опинилася під чеським пануванням унаслідок походу князя Бретислава 1039 року, але була відвойована Казимиром Відновителем у 1050 році.
Залишком цього польсько-чеського суперництва за Сілезію є так званий Празький документ, виданий 1086 року німецьким імператором Генріхом IV, у якому плем’я бобрян разом з іншими сілезькими племенами згадується як таке, що належить до Празького єпископства. Найімовірніше, цей документ лише відображає претензії Празького єпископства на спадщину Великоморавської митрополії.
Початком міста Болеславця було ремісничо-торговельне поселення, що формувалося поблизу городища. Його розвитку сприяло те, що через Болеславець проходили три торговельні шляхи: з Вроцлава до Лейпцига, з Вроцлава до Праги та Єленої-Ґури через Львувек-Шльонський, а також зі Шпротави до Львувека-Шльонського. Фридерик Гольштайн, автор «Болеславецької хроніки...», написаної в другій половині XVI століття, зазначав, що через три корчми, які тут були, місцевість назвали «Три корчми», а розбудову міста приписував сілезькому князю Болеславу Високому (1177–1201), який нібито дав йому назву від власного імені.
Важливим етапом у процесі формування міста була локація на німецькому праві. Основою такої локації був локаційний документ, який найчастіше видавав правитель і який юридично оформлював виокремлення міста з решти території, а міщанства як стану — з-поміж іншого населення країни.
Локація запровадила в міських поселеннях, що існували в Польщі, організаційні та правові форми, сформовані в Західній і Центральній Європі. Локоване місто зазвичай будували поруч із давнім міським поселенням, як правило, переймаючи його назву. Давнє поселення тоді перетворювалося на передмістя або село. Нове місто забудовували за містобудівним планом із ринком у центрі та перпендикулярними вулицями, що відходили від нього. З огляду на це стає зрозуміло, чому Ринок у Болеславці розташований на певній відстані від місця, де знаходилося каштелянське городище.
Локаційний документ Болеславця не зберігся. За його відсутності підтвердження існування міста слід шукати в інших документах цього періоду і на цій підставі визначити дату локації міста. Перша відома нам згадка про Болеславець як місто міститься в документі 1251 року, у якому сілезький князь Болеслав Рогатка подарував монастирю сестер-магдалинок у Новогродзці 3 міри срібла щороку з мита міста Болеславця. Вдруге Болеславець згадується як місто в документі 1260 року, у якому князь Конрад II Глоговський продав братам Святого Духа в Болеславці млин у своєму місті Болеславці. Існування міста в наступні роки вже ні в кого не викликає сумнівів. За відсутності як локаційного документа, так і достовірної інформації про нього, видається правильним вважати початком міста першу згадку про Болеславець як місто — тобто 1251 рік — як дату, найближчу до його локації.
Щоправда, багато міст Нижньої Сілезії були локовані за правління Генріха I Бородатого (1201–1238): Злотория — 1211 року, Львувек-Шльонський — 1217 року, Сьрода-Шльонська — 1223 року, Новогродзець — 1233 року, однак немає жодного достовірного підтвердження локації Болеславця в цей час. Ба більше, князь Генріх I Бородатий, надаючи в документі 1233 року Новогродцю міські права за німецьким зразком, посилається на те, що ними вже удостоєний Львувек-Шльонський, але взагалі не згадує сусіднього Болеславця. Тому обґрунтованою є гіпотеза, що за правління цього князя Болеславець міських прав не мав.
Після отримання міських прав у Болеславці поруч із каштеляном з’явився спадковий війт як представник правителя. Війт очолював міську лаву, яку, зрештою, вважав своїм дорадчим органом, адже впливав на добір лавників. У другій половині XIII століття виник орган міського самоврядування — міська рада, яку призначав патриціат, найбагатша група міського населення. Рада опікувалася торгівлею, ремеслом і безпекою в місті. Між міською радою як представництвом міста та війтом, який представляв правителя, виникали суперечки. Найкращим способом їх припинення був викуп війтівства. Це сталося 1326 року. Відтоді міська рада стала повноправним верховним органом міського самоврядування. Її очолював один із радників у ролі бургомістра.
У XIII столітті Болеславецька земля мала польський характер поселень. В околицях Болеславця в цей період 36 місцевостей носили польські назви. Багато сіл до XX століття зберегли у своїх назвах слов’янське походження. До них, зокрема, належать: Болеславець, Черна, Добра, Ґольніце, Ґромадка, Клічкув, Козлув, Красновіце, Крепніца, Крушин, Любіхув, Мєрзвин, Модла, Нова Олешна, Олдрихув, Оток, Паркошув, Парова, Пшейнслав, Пструже, Варта Болеславецька, Вєжбова, Викроти, Зебжидова (за: B. Czyżewski, «O Górze Polaków czyli o początkach Bolesławca na podstawie miejscowych kronik», у: «Bolesławiec. Szkice z dziejów miasta», матеріали науково-популярної сесії 10 травня 1986 року).
Населення міста спочатку також було польським, про що свідчать відомі нам імена міщан XIV століття: Миколая Броди — першого бургомістра Болеславця з 1326 року, та його наступників — Петра Вілька, Петра Апечі й Арнольда Чешвіца. Однак уже в другій половині XIV століття, ще за правління князів із династії П’ястів, перевагу здобуло німецьке населення.
Після викупу війтівства та ліквідації посади каштеляна владу в місті почав зосереджувати німецький патриціат. У зв’язку з цим у подальшій історії міста польські прізвища з’являються дедалі рідше, а підтримувані князями німецькі прибульці опанували і адміністрацію, і здобули провідну роль у торгівлі та ремеслі. Наприкінці XV століття доходить навіть до проявів дискримінації польського населення. Прикладом є довідка Львувецької ради 1484 року, видана Яну Опеці з Оциць: «що він є уродженим і справжнім німцем, а тому може претендувати на право навчати пекарських підмайстрів», або характеристика, видана 1494 року цеховими майстрами одному з підмайстрів: «має бездоганну репутацію, оскільки не спілкується з пастухами, музикантами чи людьми вендського (слов’янського) походження» (за: J. Bachmiński, «Bolesławiec», Вроцлав, 1970, с. 14).
Ці приклади, однак, уже походять із періоду, коли Болеславецька земля разом із усією Сілезією втратила політичний зв’язок із Польщею. У час, коли Владислав Локетек об’єднував Польщу після періоду роздробленості, більшість сілезьких князів визнала зверхність чеського короля Яна Люксембурзького. На таке рішення сілезьких князів вплинув страх втратити свої уділи через їх включення до об’єднаного Польського королівства. Не менш важливими були й впливи німецького патриціату в Сілезії, який убачав краще забезпечення своїх економічних інтересів у зв’язку з Чехією.
Щоправда, це підпорядкування князівств П’ястів на певний час оминуло Болеславецьку землю, яка тоді входила до складу Свідницько-Яворського князівства, але невдовзі й вона разом з усім князівством, після смерті княгині Агнешки 1392 року (на підставі попередніх угод), опинилася в межах Чеської корони.
Ці політичні події XVI століття визначили подальші шляхи розвитку цієї землі. Подальший розвиток був пов’язаний зі зміцненням німецького елементу та дедалі сильнішими культурними й економічними зв’язками з Чехією та Німеччиною.
До періоду правління останніх П’ястів і часу належності Болеславецької землі до Чеської корони належать деякі пам’ятки архітектури міста. До них передусім належать міські укріплення, збудовані у XVIII та XIV століттях, а також замок, що стояв на місці нинішнього костелу Матері Божої Неустанної Помочі на Замковій площі. Оборонні мури та угоди із сусідніми містами (відомі угоди 1346 і 1398 років) мали забезпечувати безпеку мешканців міста й торгівлі. Однак ці укріплення виявилися недостатніми під час гуситських воєн. 1427 року гусити захопили місцевості в околицях Болеславця, але саме місто змогло відкупитися (викупом було пиво). Проте через два роки, 1429-го, коли гусити знову наблизилися до Болеславця, більшість німецького патриціату, який підтримував німецького імператора Сигізмунда Люксембурзького, що воював із гуситами, втекла з міста. Гусити захопили місто, частково його зруйнували й наклали викуп, а як гарантію його сплати ув’язнили в чеському Яромержі заручників із Болеславця.
Досвід гуситських воєн спонукав у наступні роки зміцнювати оборонну систему. Рів поглибили й збудували подвійне кільце масивних мурів, укріплених напівкруглими баштами; до міста через них вели троє воріт: Верхні (на виході з нинішньої вулиці Серпня ’80), Нижні (на виході з вулиці Б. Пруса) та Миколаївські (на виході з вулиці Кутузова).
Ці ворота, крім оборонних, виконували також інші функції: біля Нижніх із купців стягували мито, Миколаївські мали привілей дрібного продажу солі, а біля Верхніх і Миколаївських до відома громадськості доводили оголошення міської ради.
Зростання кількості населення призвело до того, що в межах міських мурів ставало затісно. Уже наприкінці XV століття прибульцям почало бракувати місця. У зв’язку з цим уздовж головних виїзних доріг із міста виникли три передмістя: Верхнє, Нижнє та Миколаївське. Найбільшим із них було Нижнє передмістя — тут діяли 4 гончарні, паперовий млин, тартак, деревотерка, фолюш і млини. У Миколаївському передмісті жили шахтарі, зайняті на золотій копальні; тут також були фарбувальня полотна, лікарня, перцевий млин, цвинтар і ставки. У Верхньому передмісті існували гончарня та стрільниця, а в XVII столітті тут збудували цегельню (за: B. Berduła, «Zarys dziejów Bolesławca do 1742 r.», у: «Bolesławiec. Szkice z dziejów miasta...»).
До XV століття належать також дві найвизначніші будівлі в центрі міста: ратуша та костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Першу ратушу, щоправда, збудували раніше, ймовірно невдовзі після викупу війтівства, але її спалили під час гуситського нападу. Муровану будівлю з високою вежею спорудили 1432 року. У 1525–1535 роках ратушу розширили. Парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії (раніше також Святого Миколая) набув сучасного вигляду в 1482–1492 роках. Його збудували на місці, де від XIII століття стояв храм із таким самим посвяченням, знищений під час гуситського нападу 1429 року. Старшим за ці споруди є парафіяльний костел Матері Божої Розарію. У сучасному вигляді його збудували в першій половині XIV століття (на місці, де 1270 року згадувалося існування каплиці), а перебудували у XVI столітті.
1526 року Болеславецька земля разом з усією Сілезією та Чехією, відповідно до попередньої угоди Ягеллонів із Габсбургами, опинилася в межах монархії Габсбургів. Тоді Болеславець належав до найбільших сілезьких міст. 1549 року в ньому проживало 3450 мешканців. 1531 року розпочали будівництво каналізаційної мережі. Стічні води дерев’яними трубами, використовуючи рельєф місцевості, спрямовували на захід — до Бобру. Однак це не розв’язало багатьох проблем, пов’язаних із підтриманням чистоти в місті, адже ще 1570 року міська рада видала розпорядження про обмеження вільного блукання свиней вулицями міста та заборону виливати нечистоти на проїжджу частину після світанку й до сутінків. У цей період, 1565 року, також збудували водогін із гравітаційною системою роботи: дерев’яними трубами воду подавали до 148 будинків і 9 відкритих резервуарів.
Ці заходи позитивно вплинули на здоров’я мешканців, і пошесті, що вражали Болеславець, забирали менше жертв, ніж в інших місцевостях. Попри це 1565 року від віспи померло близько 500 осіб.
1573 року в Болеславці відкрили перший поштовий пункт, а від 1596 року існувало регулярне шестиденне сполучення між Вроцлавом і Лейпцигом. Стан доріг, хоча ними століттями проходили торговельні шляхи, був поганим. Причиною було їхнє надто низьке розташування щодо Золотого Потоку та ставків. Дерев’яні мости через Бобр неодноразово руйнувалися, коли в цій гірській річці піднімався рівень води (перша згадка про дерев’яний міст через Бобр датується 1361 роком).
Окрім господарських справ, болеславецькі міщани дбали також про освіту своїх дітей. У Болеславці діяла парафіяльна школа. Перша згадка про неї походить із 1452 року. Найвідомішим її випускником був Мартін Опіц (1597–1639), німецький поет і теоретик літератури, придворний та історіограф польського короля Владислава IV. Для подальшого навчання болеславецька молодь переважно виїжджала до Віттенберга й Нюрнберга.
Звідти ж швидко, вже 1518 року, до Болеславця дійшли впливи Реформації. Через кілька років — 1524-го — церкву та світську владу в Болеславці перебрали євангеліки. Значних релігійних заворушень тут не було. Можна сказати, що XVI століття було також «золотим віком» Болеславця.
Набагато гірше в історії міста відзначилося XVII століття. Воно минало під знаком воєн, епідемій та стихійних лих. Усе почалося із селянського повстання 1597 року в Кшижовій, де селяни зруйнували будинок, що належав місту. Згодом свій відбиток залишила Тридцятилітня війна (1618–1648). У 1620–1622 роках у Лонці, Красніку, Олешні та Томашові відбулися криваво придушені селянські повстання. Катастрофічним для Болеславця виявився, однак, завершальний період Тридцятилітньої війни, коли численні переходи імператорських і шведських військ, які систематично застосовували насильство, призвели до знищення міста. Вигідне розташування біля головної дороги та броду через Бобр в умовах цієї війни спричинило загибель міста. До цього додалися епідемії віспи, що косили населення, та велика пожежа 1642 року (згорів, зокрема, замок). Населення залишало місто й переховувалося в менш доступних поселеннях. За літописними свідченнями, жахи війни тут пережили лише 80 осіб. Однак, імовірно, після припинення воєнних дій частина мешканців невдовзі повернулася до Болеславця.
Відбудова міста після руйнувань Тридцятилітньої війни тривала довго й повільно. Її перервала чергова пожежа 1652 року. Виникали також релігійні конфлікти. Прихильність імператорської влади до католицизму та репресії проти протестантів спричинили в другій половині XVII століття еміграцію частини послідовників цього віросповідання (зокрема до Равича у Великопольщі). Емігрували ремісники: наприклад, кількість шевців і полотнярів із загальної кількості 52 після 1699 року скоротилася до 6.
Серед значних будівель, споруджених після Тридцятилітньої війни, варто згадати монастир домініканців, збудований у 1676–1680 роках. До сьогодні збереглася лише його східна частина (на Театральній вулиці — осідок влади сільської ґміни Болеславець), тоді як костел разом із західною частиною знесли після ліквідації ордену домініканців на початку XIX століття.
1746 року в місті проживало 3000 мешканців і було 250 житлових будинків. У цей період відбулася чергова зміна державної належності Болеславецької землі. 1740 року за наказом короля Фридриха II прусські війська вступили до Сілезії та за короткий час опанували цю провінцію. За Вроцлавським миром 1742 року Сілезія залишилася за Пруссією. Дві наступні Сілезькі війни (1744–1745 і 1756–1763 років) не змінили цього стану. Болеславець більш ніж на два століття (до 1945 року) опинився в межах Пруссії.
Прусський період розпочався під знаком воєн. Спочатку це погіршило економічну ситуацію. Нова влада скасувала міське самоврядування (запровадивши замість нього нове міське управління), запровадила загальний військовий призов і наклала податки, які безжально стягували. Міру збитків доповнили стихійні лиха: пожежа 1738 року, унаслідок якої згоріло все Нижнє передмістя та частина забудови в центрі міста, а також велика повінь на Бобрі 1742 року.
Будівлі міста й тоді здебільшого були дерев’яними. Для запобігання пожежам прусська влада 1743 року наказала будувати будинки з цегли або каменю та накривати їх черепицею. Однак міщани, надто бідні для спорудження мурованих будинків, не послухалися цього наказу, тому його неодноразово поновлювали — зокрема 1767 року нагадували про заборону крити будинки ґонтом або соломою.
З відносно точних даних 1787 року відомо, що тоді в Болеславці було 238 житлових будинків, 123 будинки стояли в передмістях, а також існувало 34 міщанські фільварки. Серед будинків 104 були криті черепицею, а 291 — ґонтом або соломою. Крім того, у місті було ще 146 згарищ — залишків недавніх воєн і пожеж. Існували також громадські будівлі: 3 митні будинки та будинки акцизної служби, 4 вартівні, 4 лікарні, ратуша, в’язниця, 2 костели (католицький і протестантський), плебанії та школи. 1787 року в місті проживало 3093 мешканці.
Входження цієї землі до складу Пруссії пішло на користь протестантам, оскільки вони отримали повну свободу віросповідання, а король Пруссії навіть надавав їм перевагу. 1741 року в Болеславці знову почали публічно проводити протестантські богослужіння. Спочатку вони відбувалися в ратушній залі, а від 1756 року — у новозбудованому протестантському костелі в стилі пізнього бароко, спорудженому на місці зруйнованого замку. Поруч із наявною католицькою школою відкрили протестантську школу (за: J. Kwak, «Bolesławiec w czasach pruskich 1740–1870». У: «Bolesławiec w Polsce Ludowej». Матеріали науково-популярної сесії 12 грудня 1987 року).
У 1776–1781 роках ратушу перебудували, надавши будівлі її сучасного вигляду. Поруч із протестантським костелом 1767 року спорудили будинок пастора. Пізніше, у 1854–1855 роках, біля протестантського костелу добудували вежу з тесаного каменю. У панорамі міста вона є третім (після костелу Успіння Пресвятої Діви Марії та ратуші) конкуруючим вертикальним акцентом. На початку прусського періоду, 1755 року, також спорудили Будинок сиріт. Ця будівля існує й досі; донедавна вона виконувала роль робітничого готелю Гірничих заводів «Konrad».
Початок XIX століття приніс чергову війну. Після поразки Пруссії 1806 року до Сілезії вступили французькі війська, а разом із ними й польські підрозділи. Війна 1806–1807 років спричинила нові руйнування міста та обтяження воєнними витратами. Серед різних військ, що стояли в Болеславці 1807 року, був також 200-особовий загін польської кавалерії.
У довгостроковій перспективі для міста сприятливими виявилися реформи, проведені після укладення миру, зокрема:
- 1808 року — відновлення самоврядування (перші вибори відбулися 1809 року)
- 1810 року — скасування примусової цехової системи та запровадження промислової свободи,
- 1812 року — скасування заборони на поселення євреїв у містах,
- 1816 року — утворення повіту.
Однак перш ніж наслідки цих реформ далися взнаки, Болеславецька земля знову постраждала від воєнних дій 1812–1815 років. На межі 1812/1813 років через місто проходили французькі підрозділи (13 грудня 1812 року в Болеславці побував імператор Наполеон). На початку 1813 року прибули російські та прусські війська, які місто мусило утримувати. У квітні 1813 року до Болеславця разом зі штабом прибув фельдмаршал Кутузов, який тут помер 28 квітня 1813 року. (1819 року прусський король наказав встановити на Ринку в Болеславці пам’ятник Кутузову; 1893 року його перенесли на нинішнє місце.) У серпні 1813 року на території Болеславця та в прилеглих селах — Томашуві-Болеславецькому, Вільчому Лясе, Ґоднові та Крушині — відбувалися бої між французькими й російськими військами.
Наполеонівський період виявився критичним для міських укріплень. 1813 року французькі війська, що відступали, підірвали міські ворота та частину оборонних мурів. Протягом наступного півстоліття рів засипали, а більшість мурів розібрали як уже непридатні для оборони. Так виникли болеславецькі прогулянкові планти, однак за фрагментами мурів, що збереглися, ще й сьогодні можна відтворити хід давніх укріплень. Після знесення частини оборонних мурів 1822 року збудували міський арсенал, перебудований 1857 року на театр. Його сучасний вигляд є результатом пізніших модернізацій, особливо перебудови 1886 року, під час якої в оздоблення внесли низку еклектичних елементів.
У середині XIX століття збудували залізничний віадук. Будівництво розпочали 1845 року, а 1851 року прусський король урочисто відкрив залізничну лінію від Зґожельця до Леґниці.
У XIX і XX століттях кількість населення міста систематично зростала:
1815 р. — 3199 осіб; 1840 р. — 5843 особи; 1861 р. — 7438 осіб; 1890 р. — 12911 осіб; 1910 р. — 16125 осіб; 1935 р. — 20079 осіб.
Драматичним в історії Болеславця був 1945 рік. В останні дні перед приходом підрозділів Першого Українського фронту значна частина населення втекла з міста на захід, а після підриву мосту та віадука через Бобр — на північ. 12 лютого 1945 року через місто пройшла лінія фронту. На підставі політичних рішень держав антигітлерівської коаліції Польща отримала територію на схід від Одри та Лужицької Ниси з правом виселення звідси німецького населення. Болеславецька земля повернулася до Польщі. Уповноваженим уряду Республіки Польща в Болеславецькому повіті був Кароль Беняшек, який першим виконував також функції старости, а першим бургомістром Болеславця став Болеслав Кубік.
До Болеславецької землі прибули поляки зі східних кресів, із центральної Польщі та польські репатріанти з різних країн. Особливістю Болеславецького повіту було те, що на підставі спеціальної угоди між делегацією поляків із Югославії, на чолі якої стояв Ян Кумош, та урядом РП його призначили для поселення поляків із Югославії. На підставі цієї угоди в Болеславецькому повіті оселилося близько 15000 польських репатріантів із Югославії, які прибули сюди організовано, зі своїм майном. Вони становили майже половину населення, яке в перші повоєнні роки оселилося на цій землі.
А стан міста після війни можна порівняти з руйнуваннями періоду Тридцятилітньої війни. «Міста, власне, не було... Чорні порожнини вікон навіювали жах, купи скрученого заліза, цегли, каміння та всілякого мотлоху сягали першого поверху. Прохід крізь цей хаос уламків вимагав акробатичних навичок. Похмуре, мертве місто вечорами потопало в темряві. Не вистачало газу, світла, харчів», — згадувала Стефанія Тайхер, перша вчителька, яка приїхала до Болеславця у вересні 1945 року, організаторка першої початкової школи, відкритої 1 жовтня 1945 року (цит. за: P. Śliwko, «Dziś i jutro Bolesławca», Вроцлав, 1985, с. 23).
Наприкінці 1945 року в Болеславці проживало близько 3000 осіб. 1973 року в місті було 34412 мешканців, а 1993 року — 44710. Кількість житлових кімнат до війни становила 23470. Цього показника досягли в середині 1960-х років.
Втрата Польщею Сілезії в політичному сенсі кілька століть тому була наслідком рішень сілезьких князів, але була пов’язана з різноманітними демографічними та економічними процесами, що відбувалися тут. Повернення Сілезії, а разом із нею й Болеславецької землі, до Польщі стало наслідком політичного рішення держав, які визначали європейський лад після Другої світової війни.
Сліди минулого помітні майже всюди.
Відбудову міста розпочали з розчищення Старого міста. Там встановили рейкову колію з вагончиками для вивезення уламків. За допомогою солдатів місцевої військової частини та школярів уже 1948 року Ринок очистили від руїн. Можна було впорядковувати інші частини міста й розпочинати його відбудову. Найбільші будівельні роботи виконувала державна компанія, назви якої змінювалися, але мешканцям міста вона найбільше відома як Болеславецьке будівельне підприємство (ліквідоване 1991 року).
Важливим містотворчим чинником було заснування 1949 року Гірничих заводів «Konrad». Для працівників цієї копальні збудували житлові будинки на вулицях Конадовській і Зигмунта Августа в Болеславці, а також житлові масиви в Івінах, Ольшаниці та Варті Болеславецькій.
На межі 1950–1960-х років відбудували Старе місто та збудували нові житлові будинки на вулицях Польній, Словацького й Огородовій. Подальша розбудова міста була пов’язана з діяльністю Житлового кооперативу «Bolesławianka», заснованого 1965 року. Наприкінці 1960-х років уздовж вулиці Асника збудували новий центр міста, а потім житлові масиви: Полуднє, П’ястів, 40-річчя ПНР і Конституції 3 травня. Протягом останніх кількох десятиліть виникли масиви односімейної забудови в районі вулиць Косиби, Віллової, Собеського та Вітоса, а також житлові масиви Квятове й Пшилєсє.
Від давніх століть на Болеславецькій землі збереглося багато пам’яток. Натомість із найновішого минулого, останніх 50 років, походить більшість житлових будинків, промислових підприємств і громадських споруд.
Найшвидше вдалося відбудувати зруйновані підприємства керамічної галузі та відновити їхню роботу — саме керамікою Болеславець славився протягом багатьох століть. Роботами з відбудови керамічної промисловості керував професор Тадеуш Шафран із Кракова. Він приїхав до Болеславця вже в червні 1945 року. Звідси він писав родині: «Тут Сілезія дуже гарна. Болеславець був би надзвичайно красивим, якби не руйнування... Для кераміста тут, або ж буде, справжній рай. Тут є малі майстерні, великі й величезні фабрики, усі не працюють, частково обгорілі, машини демонтовані та вивезені» (цит. за: B. Rejwerska, T. Wolanin, «Kamionka bolesławiecka», у: «Bolesławiec. Szkice z dziejów miasta», цит. праця).
Під керівництвом професора Тадеуша Шафрана виробництво відновили. Першим задимівся комин керамічної фабрики на вулиці Ґурне Млини, 10. Це підприємство стало початком найбільшого підприємства цієї галузі — Керамічних заводів «Bolesławiec» (від 31 липня 1994 року — ZC «Bolesławiec S.A.»). 1946 року також відновила роботу цегельня «Зельцув» у Госцішуві та Фабрика настінної плитки у Пшиборську. 1949 року розпочали виробництво Кооператив художніх ремесел «Ceramika Artystyczna» та клінкерний завод в Олдрихуві.
Варто також назвати дати відкриття інших відомих підприємств: 1951 — запуск Хімічних заводів «Wizów»,
1952 — запуск Болеславецької фабрики флаконів і ампул «Polfa»,
1953 — початок видобутку мідної руди Гірничими заводами «Konrad»,
1956 — відновлення роботи психіатричної лікарні,
1958 — запуск цегельні в Черній,
1962 — запуск Дослідного підприємства вакуумної апаратури,
1966 — запуск Заводів технічних тканин «Eskord» («Bonitex»),
1967 — запуск відкритої копальні керамічних глин «Зебжидова», 1969 — запуск трикотажних заводів «Sława»,
1970 — запуск Болеславецького осередку культури («Forum» — 1973),
1970 — запуск підприємства з виробництва легких конструкцій «Metalplast», 1973/74 — запуск Кооперативу інвалідів «Bolmet»,
1976 — запуск нового дитячого відділення міської лікарні,
1977 — введення в експлуатацію ротонди (1977/90 — осідок міського комітету ПОРП, пізніше районного управління),
1979 — введення в експлуатацію лікарської амбулаторії на вулиці Звитязтва,
1982 — запуск нового виробничого підприємства Окружного молочного кооперативу,
1984 — введення в експлуатацію лікарської амбулаторії на вулиці Єленогурській.
Це деякі, як видається, важливіші об’єкти, створені в період після повернення Болеславецької землі до Польщі 50 років тому. До цього слід додати розбудову початкової та середньої освіти, а також закладів культури й охорони здоров’я в такому масштабі, щоб задовольнити наявні в цій сфері потреби.
Збудували багато спортивних об’єктів. Розвивався спорт. Найбільшим індивідуальним спортивним успіхом мешканця Болеславецької землі стало здобуття Ришардом Томчиком золотої медалі з боксу в напівлегкій вазі на чемпіонаті Європи в Мадриді 1971 року.
Розвивалися торгівля й ремесло. Першими їхніми організаційними структурами стали засноване 1946 року Товариство польських купців і створений 1947 року Об’єднаний цех ремесел міста та повіту Болеславець (першим старшиною цеху був Анджей Чупкевич). До 1975 року Болеславець був осідком повітової влади. Унаслідок реформи територіального управління від 1 червня 1975 року повіти ліквідували. Щодо організації державного управління, політичних структур, діяльності громадських організацій і релігійного життя Болеславецька земля в минулі 50 років не відрізнялася від того, що відбувалося в усій країні. Чергові політичні конфлікти, які в цей період мали місце в Польщі, та зміни, що відбувалися після них, знаходили відображення і в житті цієї місцевої спільноти.
Повоєнна відбудова та економічний розвиток спричинили швидке зростання кількості населення. Наприкінці 1945 року в Болеславці проживало близько 3000 осіб. 1973 року в місті було 34412 мешканців, а 1993 року — 44710. Кількість житлових кімнат до війни становила 23470. Цього показника досягли в середині 1960-х років.
Не всі структури та підприємства, створені в період Польської Народної Республіки, змогли пристосуватися до механізмів ринкової економіки. Серед великих державних підприємств були ліквідовані, зокрема: BPB (1991), ZDAP (1993), Воєводське підприємство допоміжного виробництва (1993), ZPLO Metalplast. З’явилося безробіття. За даними Районного управління праці, станом на 31 березня 1994 року безробітними були зареєстровані 3940 осіб, з них 2053 особи не мали права на отримання допомоги.
Нові часи ставлять нові виклики. Із дотеперішньої історії випливає, що занепади наставали внаслідок воєн і стихійних лих. Мирні періоди завжди сприяли розвитку завдяки вигідному розташуванню та природним багатствам. Ці переваги Болеславецької землі слід використовувати й у нинішні часи.