Історія формування та випалювання виробів із глин на території сучасного Лвувека є щонайменше такою ж давньою, як і в Болеславці. Випадкові знахідки з середини минулого століття — під час копання могил на сучасному комунальному кладовищі («Гончарна гора» — нім. Topfenberg), а також організовані розкопки на початку XX століття (могильник у районі будинку на вул. X Dywizji, 3) підтверджують високу майстерність лвувекських гончарів періоду лужицької культури. До цього ж періоду належали урни, знайдені перед війною в Плаковицях і Раковицях (так званий «скарб із Раковиця»). Так само високий рівень демонструють вироби періоду раннього та пізнішого середньовіччя; під час численних фундаментних робіт у післявоєнний період неодноразово знаходили велику кількість горщиків (для рідин або сипучих матеріалів), через що часто поспішно робили висновки про відкриття колишніх ткацьких майстерень, наприклад на вул. Waryńskiego (U. Młyński Zaułek) та вул. Orzeszkowej (колишня Lubańska),Перші двоє гончарів, названих на ім’я та прізвище, згадуються під 1481 роком, натомість відомості про існування гончарського цеху в Лвувеку походять лише з 1511 року (11.01), і надійшли з Єленьої-Ґури; тамтешня Рада направила до Лвувекської Ради листа, у якому звинуватила лвувекський цех у тому, що він не бажав бачити у своєму складі громадян Єленьої-Ґури. Контакти наших гончарів із сусідами є дещо давнішими (якщо говорити про документально підтверджені). Так, 1491 року лицар Nickel v. Kittlitz з Оциць засвідчив «законне походження» Hans Reusse, який прагнув увійти до лвувекського середовища. Наступна інформація походить із 1579 року; у четвер після Зелених свят того року настоятелька Новогродзецького монастиря Elżbieta Ottin звернулася з проханням до тутешньої Ради прийняти до гончарського цеху та числа міщан Лвувека Марціна Beyera з Новогродця.З-поміж інших сусідських контактів гончарів уваги заслуговує ще, мабуть, справа, що мала присмак афери, з кінця того самого століття. 9 січня 1599 року лвувекські майстри звернулися до своєї Ради з проханням заборонити жителям Болеславця приїжджати на лвувекські торги та ярмарки зі своєю білою і коричневою керамікою; натомість вони самі зобов’язувалися не їздити зі своєю продукцією до Болеславця, і це прохання було прийнято. На жаль, такий стан речей не тривав надто довго, адже вже наступного року, 4 жовтня, лвувекська Рада задовольнила прохання болеславецьких гончарів, що дозволило їм приїжджати зі своєю керамікою до Лвувека-Шльонського. Сьогодні, на жаль, неможливо встановити, з яким (якими) «додатком» жителі Болеславця прибули до Лвувека.Контакти обох гончарських середовищ тривали й у наступні часи, однак після Тридцятилітньої війни (1618–1648) лвувекське гончарство почало занепадати, так що кількість майстрів тут сягала 7, 5, а іноді й 3 (середина XVIII століття). Зростаюче домінування болеславецького середовища додатково сприяло падінню виробництва у Лвувеку. У той період річне виробництво всіх майстерень у Болеславці становило від 8 до 10 тисяч талерів. На межі XVIII і XIX століть у лвувексько-болеславецькому окрузі були відомі такі родовища глин:1. біла: біля Mroczkowice, у Świeradów, Gierczyn, Лвувеку, Болеславці, Suszki, Janice та Włodzice Wielkie,2. блакитнувата: біля фільварку в Mojesz (поблизу Лвувека),3. червонувата: біля Лвувека та Болеславця,4. буро-червона: у Niwnice (звідси болеславецькі гончарі брали глину для своїх коричневих виробів),5. сіра: біля Mroczkowice та Болеславця.Раніше глину добували в Ustronie (1774), але до кінця XVIII століття її запаси вичерпалися.