- Сибір, Сибір – мабуть, це найбільш ненависні й страшні слова в польській мові, – стверджує мешканець Болеславця ЄВГЕНІУШ СТАХОВСЬКИЙ. – Як і майже все моє покоління зі Східних кресів – я болісно пережив час війни. Якщо сьогодні повертаюся до спогадів – роблю це з думкою про документування історії батьківщини, до якої нерідко ставляться вибірково й кон’юнктурно.
Війна застала його в ЯНІВЦІ, за 5 км від Тернополя. Батько був тут комендантом навчального поліцейського поста. Він народився в історичному Збаражі, навчався в чоловічій загальноосвітній школі в Тернополі (вона носила ім’я Лелевеля й містилася на вулиці Казімежа). Безпосередньо перед вступом росіян харцери готувалися до оборони, озброєні «фінками», але батько відвіз його до дідуся в Заруддя. Той господарював у чималому маєтку. Вересневої неділі 1939 року величезний російський літак розкидав на польському боці кордону листівки, підписані Тимошенком. З однією з них він верхи поїхав до поліцейського поста. Тепер події розгорталися стрімко: у небі зійшлися польські й російські машини, застрекотіли кулемети, а полями вже мчали ворожі танки. У саду роззброювали наших солдатів, які намагалися чинити опір, із учнівських кашкетів солдати зривали орлики з написом: СП (загальноосвітня школа). Батька заарештували, але невдовзі він утік із полону, щоб зайнятися торгівлею.
Починається час полону, переслідувань і колаборації. Солтисом («головою») стає форналюдяк. Напередодні Різдва несподівано приїжджає представник НКВС і забирає батька до в’язниці у Збаражі. Вирок: 15 років каторжних робіт, бо він був поліцейським. Він опинився в Азії. Кілька місяців спокою — і пам’ятна дата: 13 квітня 1940 року. Надворі ще лежав сніг. Уночі на санях приїхали військові та НКВС. Гупання у двері, короткий наказ: «Збирайтеся!» Йому було 12 років. Депортації до Сибіру вже тривали. Мати встигла втекти через вікно й сховатися в підвалі. За мить вона повернулася — не могла ж залишити сина, дідуся й бабусю.
Короткі, різкі накази: «Усі вдягаються!» Тремтячими руками вони натягують теплий одяг, грубі чоботи, теплі покривала. Зрозуміло — дорога веде до Сибіру! Підганяють: швидше, швидше! Світає, коли їх саджають у сани. Приїжджають до залізничної станції Підволочиськ. Тут стоять десятки залізничних вагонів. Перевірка присутніх — на щастя, у списках не було дідусів. У вагонах імпровізовані нари, вікна забиті дошками. Транспорт вирушає ввечері. Усередині тісняться старі, молодь, діти. Страх перед невідомим. Голод, плач найменших, запах немитих тіл. Чужі станції — Томськ, Омськ. Три тижні нічної подорожі, вдень потяги стояли, іноді посеред чистого поля або в лісі. Гаряча вода («кіп’яток») була рідко доступна, їхав також пересувний магазин («вагон-крамниця»).
Нарешті станція призначення — Петухове, північний Казахстан. Вантажівками родини розвозили по віддалених колгоспах і радгоспах. Їм дісталася м’ясо-молочна ферма № 4 в Агажані. Землянку — тобто викопану в землі яму з накриттям — вони ділили з іншою жінкою, дружиною польського офіцера, яка зовсім не була пристосована до суворих умов життя в степу. Мати доїла худобу просто неба, у холод, спеку й дощ. Денна норма — видоїти 14–16 корів. Улітку син працював «на грабці», тобто згрібав траву, потім його підвищили до «утіотчика», тобто рахівника, восени треба було орати степ 12-лемішним плугом. Це вимагало залізного здоров’я, тим часом його підточували дизентерія та інші хвороби. Він пішов до п’ятого класу російської школи. Під час жнив ховав пшеницю в маленьких мішечках у степу, потім уночі знаходив їх і приносив до землянки. Виділених 40 декаграмів хліба на день не вистачало. Це було освоєння цілинного степу: складів не будували, а зерно насипали купами просто на землю й накривали соломою, прокопуючи навколо неглибоку канавку. Два роки трагічного досвіду й голоду. Сусли потрапляли в силки. Літо тут коротке, зима сувора — до 40 градусів морозу, часті заметілі-бурани. Одного разу в степу в санях замерзли 6 поляків: вони не дісталися табору, коли розгулявся крижаний вітер, а за 2–3 м нічого не можна було побачити. Лише навесні під снігом знайшли чорні, набряклі трупи.