До статті з березневого номера «Głos», автором якої є я (мені змінили ім’я на Казімєж...), додаю постскриптум. Виявилося, що серед 28 польських солдатів, прах яких знаходиться у спільній могилі на кладовищі на вул. Śluzowa, встановлено особи 16 із них. Решту 12 прізвищ, мабуть, ми вже ніколи не дізнаємося...
Спілка ветеранів та колишніх політичних в’язнів у Болеславці звернулася до міської управи з проханням перебудувати могилу 28 польських солдатів, які досі вважалися невідомими. Ми пропонуємо надати їй належного вигляду, встановивши кам’яну, а не бетонну плиту з прізвищами, іменами, датами народження та номером військової частини. Це має бути гідне місце поховання солдатів, які загинули за Батьківщину. Прикро говорити про те, що вісім із 28 трун невідомих польських солдатів поховали в могилі поруч із плитою «28 ПОЛЬСЬКИХ СОЛДАТІВ». Сьогодні від цієї могили не залишилося й сліду: її зрівняли із землею, вона заросла травою, а люди, які відвідують кладовище, проходять через це святе місце, скорочуючи шлях від однієї алеї до іншої. Це скандал.
Сумні роздуми викликає стан військових могил часів останньої світової війни. У роки ПНР із державної (і міської?) скарбниці виділяли великі суми на радянські військові поховання. Обидва радянські кладовища постійно ремонтували, і дорікати за це не можна. Шкода лише, що тогочасна міська влада так зневажливо поставилася до польських військових могил. Маємо надію, що нові міські радники змінять своє ставлення до цього питання і незабаром (до 50-річчя закінчення війни або 15 серпня — Дня Війська Польського) відбудеться урочисте відкриття пам’ятника-могили 28 польських солдатів.
Спілка ветеранів запропонувала міській управі перенести прах наших солдатів, який знаходиться на радянському військовому кладовищі на вул. Willowa. Така нагода буде під час запланованої перебудови могили. Нехай їхній прах спочиває поруч із побратимами з 2-ї армії Війська Польського, нехай не лежить серед чужих.
Ось кілька подробиць про 16 наших співвітчизників, прах яких спочиває в безіменній братській могилі: троє «танкістів» загинули 10 квітня 1945 року в Kliczków, один «танкіст» загинув 14 квітня в Bożejowice, один піхотинець загинув 16.04.1945 року в Tomisław, один артилерист (хорунжий) загинув 12 квітня під Болеславцем, семеро загинули у квітні та травні 1945 року під час переходу 2-ї армії на фронт, що проходив над Nysa Łużycka, або під час її повернення з фронту також через Bolesławiecka ziemia. Отже, військовий шлях маршів 2-ї армії був усіяний могилами... Троє саперів разом із поручником Tomasz Nowak загинули 13 червня 1946 року під Болеславцем під час розмінування сільськогосподарських полів. Вони загинули наступного дня після війни.
Тіла цих 16 уже відомих польських солдатів поховали в могилах на місці загибелі, а після війни перенесли на кладовище на вул. Lubańska у Болеславці, звідки в 1983–1984 роках їх ексгумували й перепоховали на кладовищі на вул. Śluzowa — після рішення міської влади ліквідувати кладовище. Ми не знаємо, що лежало в основі цього рішення. Яка доля мала спіткати місце старого кладовища, де близько двох третин праху не було і не мало бути ексгумовано... Кажуть, тут мали з’явитися ділянки під житлову забудову. Жахлива ідея.
Сьогодні стан цього кладовища волає до неба. Багатьох людей обурює те, що тут залишили численні неексгумовані могили мешканців Болеславця, які померли багато років тому, наших співвітчизників, серед них нерідко — заслужених першопрохідців. Могили в жахливому стані, хрести й пам’ятники сплюндровані, поламані. Обурюватися мають підстави й громадяни Німеччини, які приїжджають сюди відвідати могили своїх близьких... Це старе кладовище є свідченням відсутності пам’яті про померлих, і провину за це несуть усі ми, не виключаючи міську владу.
Не можна викреслювати це місце з реєстру кладовищ. У розмові з представником влади, відповідальним за цей стан речей, я почув:
— Пане, там уже немає кладовища!
І ще один скандальний випадок. У перші дні березня цього року було осквернено кам’яний пам’ятник заввишки близько 3 метрів, багато оздоблений мідними листами. Вандали не намагалися відірвати їх, щоб продати та отримати матеріальну вигоду. Кам’яну плиту розміром 2 на 3 метри й завтовшки близько 20 см було розбито вщент!!! Це був пам’ятник на могилі широко відомого й шанованого в нашому місті полковника HENRYK WAWRZYNOWICZ... На мідних листах були вигравірувані його нагороди, зокрема Знак львівських орлят, Медаль незалежності 1929 року за участь у Великопольському та Сілезькому повстаннях, два Хрести Хоробрих (один із них — 1920 року), Варшавський повстанський хрест, Почесний знак солдата KOP та багато-багато інших... Винуватців — як у нас зазвичай — не виявили. Коли один із синів полковника вів мене кладовищною алеєю до місця вандалізму, він, зовсім зламаний, запитав:
— Чому це зробили, у чому мій батько завинив перед цим містом?
Я не зміг відповісти. Цей уже немолодий чоловік продовжив свій трагічний монолог:
— Що я скажу мамі, коли вона — понад 80-річна бабуся — переживе цей підлий, бандитський вчинок...