Чи може життя бути намальованим барвами, кольорами веселки, стати великою пригодою, любов’ю до мистецтва й дітей, перетворитися на пристрасть до творчості? Авжеж, і не треба шукати прикладів у біографіях великих митців. Достатньо переступити поріг художньої майстерні болеславецького MDK — зачарованого краю краси, де панує ПАНІ СТАСЯ. Разом із дітьми, які люблять образотворче мистецтво й творчість так само сильно, як їхня провідниця таємничим, прекрасним, не для всіх доступним світом естетичних переживань. Невеликі й переповнені безліччю деталей приміщення наповнює атмосфера творчої майстерні, домінанта кольорів неповторних учнівських композицій. Це справжнє царство дитячого мистецтва, про яке видатний знавець проф. Владислав Лам писав:
«Діти самостійно малюють і пишуть фарбами від перших років життя. Якщо цю їхню схильність не було скуто, вони дозрівають у живописному сенсі стереотипно й відповідно до розвитку свого розуму. Вони мають живу, творчу уяву та велику спостережливість, і завдяки цьому можуть легко розвивати свої живописні здібності».
Цей девіз потрібно розуміти й цілком із ним ототожнюватися. Недостатньо самому бути професійним живописцем, щоб досягати успіхів у роботі з дітьми. Треба їх любити, приймати їхню самобутність і своєрідність бачення світу. Бути доброзичливим, відкритим і розумним провідником, освіченим порадником, майстром слова й жесту, стриманим критиком і людиною справжньої пристрасті до творчості, терплячим, розважливим, толерантним. Поєднання цих численних і, здавалося б, суперечливих психологічних рис формує психологічний образ досконалого педагога, якою, безперечно, є пані СТАНІСЛАВА ВОЙДА-ПИТЛІНСЬКА, для вихованців — просто пані Стася.
Наша героїня показує ксерокопію диплома, нещодавно переданого болеславецькому лауреату Марціну БУРЛЯКУ, який підписав сам Президент РП Лех Валенса. Величезний успіх, поєднаний із урочистостями на високому рівні, виставками, зустрічами, рекламою в пресі.
На Загальнопольський конкурс образотворчого мистецтва «Природа та її охорона» надійшло понад 25 000 робіт, оцінених у трьох вікових групах.
У групі наймолодших шестирічний болеславець не залишив суперникам шансів. Трохи в тіні залишилася вчителька, але й вона отримала лист від Радника Президента РП проф. д-ра Стефана Козловського, адресований Художній майстерні MDK, із привітаннями та подякою за символічні подарунки з міста над Бобром, привезені для Президента РП. Додамо, що виставка робіт лауреатів конкурсу відбулася в будівлі сейму, а опікун і провідник проф. Козловський зачарував пані Стасю культурою, доброзичливістю та воістину батьківською турботою про гостей із міста над Бобром...
Коли я — без попередження — відвідав художню майстерню, малюки із захопленням вирізьблювали стамесками поверхні лінолеуму, а за мить з’являлися серйозні ліногравюри, виконані самостійно за допомогою простого преса. Скільки ж у цьому радості, коли маленька дитина біжить до своєї пані похвалитися готовим мініатюрним витвором мистецтва... Скільки довіри в тому, як вона тулиться до долонь пані Стасі, у обеззброювальному запитанні, чи можна з’їхати по поручнях сходів (усього кілька сходинок, тож безпечно), скільки інтимності в пошепки сказаному: — Я тут ще вирізьблю сонце, добре? Учителька киває на знак згоди, приймає нову ідею, гладить густу чуприну хлопчика, усміхається на прощання дівчинці, за якою прийшла мама. Щось від середньовічного ритуалу у стосунках майстра й підмайстра: повага й захоплення, довіра й симпатія, любов і доброта, прийняття без примусу, бар’єрів і неприязні... Якби ж такими були школи — дитинство сяяло б повним блиском, а права дитини не потребували б правової формули на форумі ООН...
Але це лише художня майстерня, мініатюрна оаза щастя в болеславецькому освітньому середовищі. Цицерон показує стоси казково барвистих робіт у найрізноманітніших художніх техніках — чарівних, захопливих, неповторних, сміливо зухвалих у композиції та кольорі, справді прекрасних. Успіхи й досягнення неможливо записати на бичачій шкірі. Але про це — за місяць.