Із почуттям збентеження та огиди сприймаю зміст листа керівника Інформаційної групи BBN у Варшаві, пана Arkadiusza Urbana. Я розумію це як заохочення до «війни внизу», змодельованої за зразком тієї, що ведеться на найвищих щаблях влади III RP. Мушу розчарувати опонента: ми — вільна преса, незалежна від будь-якого політичного тиску, прагнемо інтеграції, а не розколу місцевого середовища та самоврядної спільноти, а нашою амбіцією є сумлінно інформувати Читачів про те, що важливе й цікаве в місті та околицях. Ми уникаємо «великої політики», залишаючи тут поле для діяльності експертів і професіоналів, але не тому, що не орієнтуємося в цій сфері, не маємо власних поглядів чи відчуття, ніби ми становимо «якусь темряву з глибокої провінції» (цитата з висловлювання керівника польської дипломатії в Ізраїлі). У нас просто надто багато важливих місцевих проблем, які потрібно вирішити, і ми вище цінуємо трудову етику, ніж безплідні суперечки, шпильки чи ідеологічну індоктринацію, якою сьогодні дедалі щедріше частують простолюд, бодай з нагоди майбутніх президентських виборів. Ми маємо інший, власний підхід до ієрархії важливості проблем Bolesławca, однойменної гміни та майбутнього повіту, і не маємо наміру змінювати в редакційній роботі такого підходу до змістовних питань.
Ви особисто познайомилися з Автором анонімного (?) листа про NSZ; я говорив про право на свободу слова та особисті погляди — висловлювані також публічно, як у всьому вільному й демократичному світі, — і Ви цього не заперечували. Щоправда, ця «метушня» навколо неточної інформації виникла не з моєї ініціативи, однак я не уникаю відповідальності й перепрошую за те, що інформація про перебування міністра Henryka Goryszewskiego в Jeleniej Górze була неправдивою. Проте я не можу залишити без уваги всю пропагандистську обгортку подальшого викладу, адже в цьому питанні маю право на інші відчуття. Міністр надіслав учасникам ювілейної зустрічі Союзу солдатів NSZ у Jeleniej Górze листа, у якому писав, зокрема (цитую за «Słowem Polskim»): «Сьогодні, через десятки років, вони мають також інше задоволення, адже саме їм історія визнала правоту». А я й далі вперто наполягаю, що історія визнала правоту завойовникам Берліна (там загинув мій батько) і всім тим, хто розгромив німецький фашизм і хто нещодавно відзначав 50-річчя завершення Другої світової війни — також у Bolesławcu. Про інші подробиці, що стосуються NSZ, нехай із Вами полемізує Автор листа, який, зокрема, передав мені для ознайомлення об’ємну фотокопію резолютивної частини вироку Келецького воєводського суду, що ілюструє часи братовбивчої громадянської війни в Польщі. У нашій вітчизняній історії не все було чорним або білим, і треба чимало нахабства чи навіть злої волі, щоб сьогодні однозначно роздавати удари, виносити вироки й оцінки в присутності покоління, яке було свідком і учасником років трагічних випробувань. Я уникаю ролі Рейтана, хоча мав би право на гучний крик — більше, ніж покоління, виховане в PRL, якою Ви зневажаєте.
І тут ми знову розходимося в поглядах. Не знаю, хто з нас займається «пропагандою минулого періоду PRL» або, як Ви це літературно сформулювали, — «родом із минулого періоду тоталітаризму, з оруеллівського “1984”». У відповідь скористаюся питомо польським прикладом: ми живемо у світі, запозиченому з бачення «Кар’єри Нікодема Дизми», користуючись не лише тими асоціаціями, а навіть мовою занепалого героя. Однак облишмо ці шпильки й погляньмо на об’єктивні реалії.
Я шаную прекрасне кредо німецької Полонії, яка на берлінському конгресі 1938 року — в період справжнього тоталітаризму Гітлера — опублікувала «5 правд поляків», серед яких була така влучна думка: «Польща — наша мати, про нашу матір не можна говорити погано». Усе життя я працював для Польщі, і прикметник «Народна» тут не мав значення. Я не почувався поневоленим, бо хотів бути вільним і навчався в безплатних закладах освіти (Ви здобували освіту в розкішних умовах, а я мусив паралельно професійно працювати), потім я також дав освіту двом синам, і для цього вистачило скромних учительських зарплат — моєї та моєї дружини. Сьогодні я мав би право кричати, що саме III Rzeczpospolita виявилася для мене мачухою, бо відібрала в мене 40 відсотків пенсії, набутої після 38 років чесної праці, у чому є особиста заслуга тодішнього міністра Jacka Kuronia та Пана Президента RP, який охоче поставив підпис під законом попереднього Сейму. У демократичній правовій державі закон подіяв заднім числом. Попри відчуття особистої кривди, я не проклинаю, не протестую, не йду в підпілля та опозицію, не підбурюю, не розпалюю ворожнечу. Адже це моя Польща, моя батьківщина, мій народ і моя держава. Я хочу служити їй до кінця своїх днів, працювати — як і все своє довге життя. Але мене не можна ображати за те, що все життя я працював у PRL: мені нема чого собі дорікнути, навпаки — я вмію справедливо зважити весь комплекс добрих сторін того часу. Чи прислухалися Ви до голосу — а може, до відчайдушного стогону — 9 мільйонів нинішніх пенсіонерів, які рахують і перебирають натрудженими руками кожен гріш, витрачений на хліб? Чи чуєте Ви прокльони 3 мільйонів безробітних та їхніх родин, які змушені користуватися принизливими благодійними виплатами? Чи бачили Ви бездомних на вокзалі в Bolesławcu (не кажучи вже про Варшаву)? Людей, які переривають вміст смітників, жебраків на вулицях? Тож, можливо, говорімо про минуле, яке не повернеться, тихіше й розважливіше. Відкритою та болючою проблемою залишається сучасність, тому ми пишемо про неї й хочемо моделювати, змінювати, покращувати її в місцевому масштабі. І не має значення, що, можливо, я був першим безробітним у Bolesławcu, коли мене змусили змінити школу — місце роботи. Винною була не система, а конкретна людина, відповідальна за рішення. Так само є і сьогодні. «Зло народжується в людських умах», — стверджує Папа-Поляк. Це об’єктивна правда.
Через брак місця я не продовжую полеміку. Я не приймаю відповідальності, яку покладають на TMB та органи місцевого самоврядування за нібито «введення в оману ширшої громадської думки», і готовий захищати добре ім’я цих інституцій. Такі формулювання свідчать лише про зарозумілість влади — за найгіршими зразками минулого періоду, про переконаність у «єдиній правильній правді» (знаємо, знаємо...). Не Вам оцінювати діяльність місцевої спільноти — це роблять радники, обрані демократичною процедурою, та самі мешканці Bolesławca. Найкращою оцінкою є затвердження звіту про діяльність міського правління. Ви повинні знати, що безповоротно минули часи, коли радники не мали права голосу: сьогодні вони становлять справжню й автономну владу, стійку до тиску та зазіхань політиків різних мастей. Принаймні в Bolesławcu саме так. Наш консенсус у діяльності pro publico bono є незаперечним, можу Вас у цьому запевнити. Так само, як добре ім’я та авторитет усієї міської чи ґмінної ради. Ми вміємо співпрацювати, красиво відрізнятися в поглядах, приймати обґрунтовані змістовні аргументи, робити влучні висновки й служити місцевій громаді. Ми не падаємо навколішки перед великими цього світу: самі керуємо у своєму домі, у власній малій Батьківщині.
А в «Głosie Bolesławca» завжди буде місце для суперечливих думок і листів Читачів, навіть якщо їхні автори матимуть погляди, відмінні від поглядів «влади» різного рівня. Відповідно до принципів демократії, свободи слова та плюралізму.
З повагою
Paweł Śliwko
Головний редактор
P.S.
На прохання BBN публікую повний текст листа, сподіваюся, що «розбірливим шрифтом» (!). А тим часом — за своє життя я отримав кілька листів від великих державних діячів, зокрема від Ronald Reagan — Президента США, Kurt Waldheima — Генерального секретаря ООН. Завжди в білому, елегантному конверті, на мою безпосередню адресу. Цього разу лист потрапив до мене через третіх осіб, у вигляді розмноженої копії. Що ж — можна й так. O tempora, o mores... Вибачень я не вимагаю.