Девіз: «Caecus non iudicat de colore» (Сліпий не висловлюється про кольори — римський афоризм).
Справжня невдача болеславецької школи № 8 із гербовим щитом полягає в тому, що вона функціонує в надбобжанському граді, а не в Брюсселі. І не тому, що Брюссель є неофіційною столицею ЄЕС, а через рівень педагогічної культури в цьому місті та існування мозкового тресту освічених, мудрих і відповідальних людей, знавців світу потреб і психіки дитини.
Друга невдача — невід’ємно пов’язана з викладеним вище — це інтелектуальна убогість шкільного нагляду, який і досі нагадує феодальну драбину ієрархічних ступенів підпорядкування, а отже й поневолення творчих, відкритих до інновацій, сміливих людей. Чинний тут шаблон «зрівнялівки» унеможливлює існування особистостей, придушує оригінальність, прагне до стандартизації за поняттям «середняка».
Той, хто стає самостійним і підноситься над рівнем, — негайно отримує покарання. Це безпечна модель управління, що віддає перевагу посередності та спокою в історично й ієрархічно сформованих освітніх структурах. У школі немає місця видатним особистостям, школа мусить бути «нормальною», сірою, звичайною, мусить ex cathedra, у поті чола, формувати позицію суспільного конформізму.
За довгі 38 років педагогічної праці я зустрів лише кількох освічених представників педагогічного нагляду, серед них — куратора освіти й виховання Karol Lisowski та інспекторку Danuta Superson із Єленя-Ґури. Сьогодні я не бачу нікого з людей такого класу, а жаль і жах викликають нинішні ідейні ортодокси, які просто знищили шкільну освітню систему. Колись це оцінить історія, тільки для сучасності буде вже надто пізно...
Але ad rem. Школа — це передусім діти, а не вчителі, чи, можливо, не лише вчителі. За проголошення цієї «єресі» я десятки років педагогічної кар’єри терпів немилість освітніх сановників. Я свідомо обрав служіння дітям, працю з ними та для них — і так залишалося до кінця, коли чергова команда освітніх сановників-ортодоксів порадила мені вийти на пенсію. Я згорнув вітрила, настав час узагальнити досвід.
Bolesławiec прославився — головним чином завдяки педагогічній пресі — як осередок інновацій у сфері здійснення дидактично-виховної роботи методом осередків інтересів. І хоча це була власна, цілком оригінальна ініціатива, обґрунтування доводилося шукати в історичних бельгійських зразках, які підносили це починання як модель, емпірично перевірену в початкових класах брюссельських шкіл. Можна було проводити спроби в Бельгії, можна було йти цим шляхом у надбобжанському граді. Але не навпаки — на це освітня ієрархія згоди не давала. Виверти й ухиляння все ж дали змогу створити комплексну й унікальну модель діяльності в масштабі всієї школи, до чого доклалися загальна згода, залученість і прийняття з боку вчителів. На щастя, тут працювала добра й злагоджена команда, схильна шукати інноваційні рішення, яка прагнула власних, поглиблених шляхів до дитини, цуралася опозиції до сміливих думок і дій.
То що ж таке метод осередків інтересів, який також називають методом Декролі? Ініціатор і творець, Ovide DECROLY, жив у 1871–1932 роках і був бельгійським психологом, педагогом та психіатром. Після закінчення медичних студій він розпочав наукову роботу в Берліні, Парижі, а потім у Брюсселі, де 1920 року став професором психології дитини. Спочатку він працював над вихованням дітей, які відхилялися від норми, у створеному ним 1901 року Інституті спеціального навчання в Брюсселі; на здобутому там досвіді він своєю чергою заснував принципи школи для нормальних дітей, яку створив 1907 року. Ця школа стала взірцем «активної школи», що виховувала за девізом Декролі «до життя через життя». Застосовуваний у ній метод осередків інтересів мав відповідати спонтанним інтересам дітей, а водночас задовольняти їхню потребу в активності та самоврядуванні. Відповідно до цих принципів усі брюссельські школи було реформовано в частині навчання молодших класів.
Дидактичну систему автор спочатку застосував в експериментальній школі. Програму виховної роботи він ґрунтував на вже цитованому принципі «виховання до життя через життя». Замість окремих навчальних предметів він запровадив так звані осередки інтересів, тобто теми занять, засновані на інтересах дітей (аналогія із сучасним для нас інтегрованим, глобальним навчанням). На початковому етапі навчання осередком інтересу є сама дитина, її потреби, життєві умови, ігри та заняття. Потім інтереси переносяться на розвиток людської особистості — від життя первісної людини до періоду сучасної цивілізації. Кожен клас опрацьовує окремі осередки в порядку, що охоплює спостереження, асоціювання в часі й просторі, конкретне вираження та відокремлене (абстрактне) вираження. Цей метод здобув широку популярність у світі, а також певним чином вплинув на реформу початкового навчання в Бельгії.
У Bolesławiec ми шукали інших шляхів і пішли новим курсом значно далі. Додамо, що водночас ми звернулися до безцінних думок польського «Старого Доктора» Janusz KORCZAK, про що свідчить пам’ятний камінь на території школи «Вісімки». Уся концепція ґрунтувалася на виокремленні мистецького виховання у I–III класах, морського виховання у IV–VI класах і патріотично-громадянського виховання у старших класах, тобто VII та VIII. Звідси й назва школи: БОРЦІВ ЗА СВОБОДУ Й ДЕМОКРАТІЮ, яка на цілу епоху випередила пізніші гасла, проголошені «Солідарністю», — ідентичні за змістом, такі, що підкреслювали універсальні цінності, важливу складову національної історичної традиції. Пов’язування назви школи із ZBoWiD має лише часткове обґрунтування, бо ветерани збройної боротьби за свободу Польщі на фронтах Другої світової війни виявили школі багато сердечності й допомоги, передавши до музейних фондів Кімнати національної пам’яті сотні безцінних — нині вже історичних — пам’яток. Тут є дипломи, власноруч підписані ген. Maczek, військові мундири зі сходу та заходу, земля з полів битв під Тобруком, Монте-Кассіно, Леніне та з могили польського партизана в місцевості Srbać (колишня Югославія), яку вихованці «Тисячолітки» — уже як учні болеславецького ліцею — взяли й передали з усією церемонією молодшим колегам у своїй «старій» школі.
Це емпірично перевірений доказ ефективності виховної роботи, так само як виконаний у пісковику рельєф — голова солдата, ветерана з 1-ї армії Війська Польського, — який подарувала колишня випускниця, будучи студенткою краківського мистецького вишу. Прекрасні й зворушливі жести, повернення до «своєї» теплої школи, другого дому — хіба може бути більша сатисфакція для вихователя та вчителя? У цій школі ми все робили разом із дітьми, думаючи про їхні інтереси та психічні потреби, їхні задоволення й переживання, уподобання, туги та очікування. Про це свідчить викарбувана на міді пам’ятна таблиця, що висіла як девіз і педагогічне кредо перед учительською: «Дитина — це повноцінна людина, тільки більш беззахисна», і підпис: Janusz Korczak, адже саме він сформулював цю золоту думку та підтвердив її всім своїм жертовним життям, присвяченим улюбленим вихованцям.
А звідки кам’яні пам’ятні таблиці, звідки старанно викарбувані на них сентенції та назви? Це вже заслуга Кардинала Тисячоліття Stefana Wyszyńskiego, який сказав:
«Коли людська пам’ять підводить — нехай промовляють камені». Тож у школі й досі залишаються кам’яні свідчення здобутків, відкритої концепції інноваційної педагогічної роботи, яка чекає на продовження та збагачення. Це особливий виклик для молодих учителів. Але про подробиці — через місяць.