ПІОНЕРСЬКІ ЧАСИ
Я народилася того самого року, що й Папа — поляк. Хочу описати піонерські часи в нашому місті. Я була молодою заміжньою жінкою і матір’ю кількарічного сина, який народився 1944 року. Я жила у Варці над Пилицею, звідти ми виїхали на Захід вагоном із Груйця. У ньому їхали 3 родини. Подорож тривала з 1 до 15 березня 1947 року. Ми прибули на місце у Вербну неділю, 15 березня. Першим я попрямувала до костелу, де відбувалося богослужіння. Але поруч із храмом лежали купи руїн, і я дивувалася, що костел уцілів. Ми оселилися у військового поселенця на вул. Ґраничній. У нього був будинок у Крашнику-Дольному. Господар тримав 4 корови, його звали Ян Кісєль. Я доїла їх щодня і продавала молоко сусідам, а власник раз на тиждень приїжджав по гроші. Цей чужий чоловік дуже любив мого синочка. Тут у нього померли дружина і 16-річна донька, можливо, звідси й така прихильність до маленької дитини.
5 квітня 1947 року чоловік уперше пішов на роботу на фабрику «Wizów», ми отримали продуктові картки, а потім — відремонтовану підприємством квартиру на вул. Валовеій, у якій живу й досі. У той час приїжджали люди з Франції, Німеччини, Югославії та України, і на нашій вулиці лунала чужа мова. Найрідше було чути рідну мову, хоча після війни минуло вже кілька років. Біля нинішньої будівлі PKO був базар, тут стояли вози із сільськогосподарською продукцією, продавали свиней, телят, корів і коней, але вживався дивний говір: взуття — це «мешти», порося — «пацюк» тощо. Справжня Вавилонська вежа...
Через рік встановили гучномовці, які ми називали «колгоспниками», через них транслювали музику та інформацію з історії міста (хроніку). Наприклад, я дізналася, що Болеславець отримав водогін раніше за Париж.
Почали розчищати від руїн Ринок навколо Ратуші, і виникла кав’ярня «Toscano». Нас обурювало, що це не польська назва. Але місцева радіостанція повідомила, що італійський архітектор мав великі заслуги перед містом, а також переказала легенду, що його 18-річну доньку Урсулу відсікли мечем у місцевому костелі, де її й поховали біля вівтаря.
Тут я народила двох дітей. В околицях нинішнього Будинку дитини мешкало близько 500 сестер євангельських чернечих орденів, які згодом виїхали до Німеччини, а одну — сестру Отто, угорку, — повернули з кордону. Черниці працювали медсестрами й навіть заміняли лікарів. Пам’ятаю вибухи на річці Бубр навесні 1948 року. Це росіяни кидали гранати у воду й виловлювали з неї оглушену велику рибу, а дрібна пливла за течією. Тоді я заходила в мілку воду й виловлювала велику кількість оглушеної риби, ділячись нею навіть із сусідами (...). Тут я провела більшу частину життя. Із перших сусідів живі вже тільки пані Шмайдух із чоловіком (сілезійка) та я з чоловіком. Діти створили власні сім’ї. А ми із сусідами становимо добру родину, дружну спільноту. І я люблю це місто, і воно здається мені найкрасивішим у Нижній Сілезії.
ЄВГЕНІЯ ҐІЗА, мешкає на вул. Валовеій
ШАНА БОЛЕСЛАВЕЦЬКІЙ МЕДИЦИНІ
Перші симптоми хвороби з’явилися в жовтні минулого року й проявлялися посиленою спрагою. Не нехтуючи цим, я зробила всі аналізи, і результати були дуже позитивними. А хвороба повільно, але систематично прогресувала. Я потрапила до терапевтичного відділення міської лікарні в Болеславці з підозрою на «прихований» діабет.
Після проведення всебічних детальних обстежень ця підозра не підтвердилася, а я тим часом пила неймовірну кількість рідини й найбільше хотіла б не віднімати рідину від рота. І раптом одного дня доктор КШИШТОФ БАК, завідувач терапевтичного відділення, повідомив мені, що вже знає причину моєї недуги й більше того — має для мене ліки, реакцію на які потрібно випробувати.
Мій організм відреагував майже негайно. Це самовільний випадок захворювання гіпофіза, і з тисячі різних ускладнень хвороб мозку болеславецькі лікарі «вилущили» мій рідкісний випадок, із яким у нашій лікарні зустрілися вперше. Вони встановили правильний діагноз і застосували відповідні ліки. Сьогодні я закапую в ніс по одній краплі ліків на добу — і проблема зникла. Ліки діють через травні ферменти.
Хочу віддати шану нашій болеславецькій медицині й найщиріше подякувати доктору КШИШТОФУ БАКУ, пані Я. ДЛУЖИК, яка опікувалася нашою палатою, усім лікарям, медсестрам і допоміжному персоналу за чудову атмосферу, турботу та здоров’я, свіжі, смачні страви.
ІРЕНА ЛЕНАРТОВІЧ