Болеславецькій початковій школі № 8 ім. Борців за свободу і демократію виповнилося вже 30 років... Прекрасний і славетний ювілей. Неможливо коротко оцінити виховний та суспільний доробок цього унікального освітнього закладу, який увійшов не лише в біографію міста, а й в історію польської педагогіки. Саме сюди — наче до Мекки — приїжджали міністри освіти й національної оборони Польщі та НДР, посли СРСР і Німеччини, консули, а також угорські, чехословацькі, югославські та численні гості з інших європейських країн. Ця школа, зрештою, завжди була в Європі: тут народжувалася модель сердечної, інноваційної, новаторської роботи, близької дітям. Тут панували неповторний клімат і атмосфера, запозичені безпосередньо з творів Януша Корчака, який у пантеоні видатних поляків посідає почесне місце. Тут завжди юрмилися журналісти, письменники, митці з гучними іменами, науковці. Саме до цієї школи писали найвидатніші сучасні державні діячі — Генеральний секретар ООН доктор Курт Вальдгайм (до речі, за поданням «вісімки» він отримав «Орден усмішки»), президент США Рональд Рейган, президент СРСР Михайло Горбачов (також кавалер «Ордена усмішки», висунутий болеславецькими дітьми). Тут створено єдину в нашому місті Галерею сучасного живопису та графіки ім. доктора Тібора Чорби, Галерею скульптури народів Африки та Азії, Гірничий, Морський та Антарктичний музеї (єдині в країні), Індійську, Індонезійську, Кашубську зали та десятки інших. Це перша школа в країні, нагороджена Почесним офіцерським кордом Військово-морського флоту на борту ORP «Błyskawica» та Почесною гірничою шаблею, відзначена 40 медалями й нагрудними знаками унікальної цінності. Школа з традицією, із власними публікаціями, що узагальнюють її всебічний доробок, із власними шкільними медалями «Primi inter Pares» і «Przyjaciel – Mecenas». Школа, вщерть наповнена сотнями історичних орлів і знамен у колекціях Зали національної пам’яті. Традиція тут така багата, що її вистачить на кілька поколінь вихованців і багато томів педагогічних праць. Цю традицію не можна загубити, забути, поховати, бо без неї школа знову стане безликою, анонімною, безбарвною — як більшість сучасних нам освітніх закладів.
Це кредо присвячую вчителям «Вісімки» разом із циклом педагогічних есеїв, перше з яких ми друкуємо сьогодні в «Голосі».
Зрештою, ми по черзі представимо «біографії» всіх болеславецьких шкіл, із ретельністю літописців опишемо їхній цікавий доробок. Адже людська пам’ять ненадійна, а факти нерідко фальсифікують — відповідно до потреб певної «опції» чи вимог осіб, які ухвалюють рішення. У Болеславці не треба соромитися багатогранного, автентичного доробку місцевої освіти. Саме тут школи першими ввійшли до Європи і, попри сьогоднішню освітню мізерію, досі в ній залишаються.
А чого забракло на ювілейному святі Тисячолітньої школи? Передусім дітей — адже це їхнє свято, і саме вони завжди були найважливішими в стінах «Вісімки». Делегації класів не замінять усієї шкільної спільноти. Забракло традиційних пам’ятних хусток, вишитих вручну, моря квітів і усмішок, атмосфери сердечності, багатого колориту інтер’єрів класів-музеїв, сотень екзотичних експонатів майже з усіх куточків світу, що викликали подив і захоплення. Забракло дитячих екскурсоводів, які виконували роль музейних кураторів і господарів класів. Якщо школа відгородиться від власного коріння, доробку й традицій — вона назавжди втратить свою славу та ідентичність. Стане однією з багатьох звичайних польських шкіл. На шкоду педагогічному поступу та власному задоволенню.
Невже ні до чого не зобов’язує політ молоді та вчителів болеславецької «Вісімки» урядовим літаком до столиці на зустріч і спільний обід із міністрами, відвідання Бельведеру та зустріч із Президентом Республіки Польща, пленери над блакитним Дунаєм із угорсько-польським художником, професором Тібором Чорбою, морські рейси юних юнг Балтійським морем на борту «Zawisza Czarny» та ORP «Iskra», дружба з людьми моря й польською діаспорою, розсіяною по всьому світу? Невже нічого не означають подорожі групи з 30 учнів і вчителів гостинною німецькою землею — від Берліна до Ростока — на запрошення міністра освіти дружньої держави? Шкода втрачати традицію роботи школи, відкритої, творчої та близької дітям. Від історії можна відгородитися, але тоді залишаються гіркота, посередність і самотність як ціна перед власним сумлінням.
Близькій мені «Вісімці» та всій шкільній спільноті бажаю нових великих успіхів.