- Коли тобі 16 років і мало життєвого досвіду, хоча перебування на страшній землі східного сусіда залишило у свідомості жорстокий і тривалий відбиток, — важко знайти своє місце на землі, — стверджує співрозмовник. — Я знав, що треба боротися за Польщу, іти до рідної країни через Чорний континент, шукати шлях, що веде до мети. Товариші добровільно вступали до Військово-морського флоту, записався і я. Групу молодих добровольців із табору перевезли до місцевості COJA в Уганді, розташованої біля озера Вікторія. Тут виник черговий польський цивільний табір, а для нас організували спеціальну військову підготовку. Це легко уявити: величезна водойма, важкі човни, важкі весла, плавання серед боліт, багато теорії та перша атака небезпечної тропічної малярії... Ми стискали зуби, трималися без нарікань — із надією на вступ до броньованих океанських колосів і боротьбу з ворогом.
З COJA через місяць виїжджаємо до наступного табору в MAKINDU. Тут вивчаємо військову муштру, знайомимося з англійською зброєю та способами ведення бойових дій на суші. Навколо простягається заповідник дикої африканської природи, англійці часто влаштовують сафарі — полювання на зебр, жирафів і носорогів, беруть молодих польських солдатів у польові автомобілі. Нарешті на кухні не бракує свіжого м’яса, буш захоплює дух: навколо вирує і кипить життя — наче в неймовірному калейдоскопі. Молоді здійснюють вилазки до Танґеру (Танганьїка, сьогодні Танзанія), неподалік гори Mcm (біля відомої гори Кіліманджаро) розташовувався черговий польський табір. Поїзд без квитка («зайцем»), ризиковані експедиції вглиб Чорного континенту, пригоди, від яких холоне кров, перше кохання 16-річного... Це був справжнісінький сюрреалістичний сон, щось неповторне, особисте, неописуване.
Молоді солдати не припиняють навчання. Через кілька місяців надходить наказ: виїзд на Близький Схід, там формується 3-й корпус ВП. Подорож до Момбаси, пересадка на корабель, нарешті Порт-Саїд і CASSASIN біля Ісмаїлії. Розпечений сонцем єгипетський пісок, спека й сухе повітря, яким важко дихати. Військова лікарська комісія проводить перший відбір добровольців на фронт. Молодий Євгеній не має статури моряка: воєнні поневіряння Азією та Африкою виснажили тіло, позначилася й перенесена малярія. Ухвалено рішення: не Військово-морський флот, а направлення до моторизованої піхоти. Тут він також знайомиться з товаришем і другом на довгі роки — WŁADYSŁAWEM ŚLIZĄ. Вони назавжди пов’яжуть свої долі, разом через роки приїдуть до Болеславця.
Вони зариваються в пустельний пісок, триває інтенсивна підготовка. Чим більше солдат проллє поту, тим менше його крові згодом увійде в землю під час бою. Стара, жорстока правда про війну. Але молодим уже ввижається Польща, їхня країна, їхня батьківщина. Вони рвуться в бій, не знають ціни перемоги, трагедії вмирання, жорстокості смерті. Вони молоді — це їх виправдовує. Нарешті урочиста військова присяга, яка глибоко западає в пам’ять і серце. Вони нарешті стали польськими солдатами, чекають наказу вирушити на фронт. Безпритульні блукачі чужою землею — вони підуть до Польщі.
Але молодий солдат, який вирізнявся серед ровесників, потрапляє до школи молодших командирів для неповнолітніх. І хоча йому кортить битися, він і далі опановує військову справу. Ледве закінчив навчання — його звалюють малярія та жовтяниця. Лікарня в EL Kantara біля Суецького каналу, тривала реконвалесценція, листи від друзів, повідомлення про загиблих. Жорстокий закон війни дає про себе знати тут, у Єгипті.
Після одужання — подорож морським транспортом до Італії — з Александрії до Торонто (південь Італії). Дві зустрічі з німецькими підводними човнами, які ефективно відганяє ескорт британських військових кораблів глибинними бомбами. Із порту вони прямують просто до SAN BAZYLIO біля Барі. Їх розміщують у бараках, які перейменували на «бочки сміху», бо молоді люди — попри драматизм доль і ситуації — мали власне почуття гумору. Тут він зустрів RUDOLFA SKORUPĘ, фотографа-документаліста, який згодом залишив у Болеславці багато унікальних робіт. Він стає інструктором із підготовки і у 17 років навчає солдатів, що мали поповнити армію, яка зазнавала великих втрат у боях. Слухачами були колишні німецькі солдати зі Сілезії та Помор’я, які потрапили сюди як дезертири або військовополонені, за походженням поляки, старі й молоді люди, діди поруч з онуками. Муштра, орієнтування на місцевості та мінерна справа — це абетка військового мистецтва того часу, і саме такі знання пан Євгеній передавав підлеглим. Після ознайомлення із сучасною англійською зброєю всі отримали індивідуальні призначення до фронтових бойових частин. Він вкладав у роботу весь свій талант і запал, але також чекав на власне призначення на фронт, на відплату за кривди й приниження.
Сталося: наказом командира його направляють до 16-ї Поморської піхотної бригади та відправляють як поповнення на бої в районі IMOLA. Це означає зарахування до складу 5-ї Віленської дивізії Кресової, про що свідчить горда нашивка із зображенням зубра на рукаві мундира. Свій бойовий шлях він завершив у Болоньї.