Жодне видання — газета чи місцевий місячник — не може існувати без читачів, аудиторії, адресата. Нагадування цієї банальної істини видається необхідним у зіткненні з реальним життям і редакційним досвідом. Нас радує зростання популярності часопису, зацікавленість його змістом, оцінка авторів і власні журналістські спроби. Нас не ображають розбіжності в поглядах, сувора критика, пропозиції та рекомендації щодо програмних змін. Усі листи ми уважно читаємо, аналізуємо, користуємося добрими порадами. Цей близький зв’язок зобов’язує нас докладати більше зусиль, шукати нові рішення, відповідати очікуванням. Це велике задоволення для редакційної команди, і за турботу, співпрацю та доброзичливість ми щиро дякуємо.
Нам шкода, що ми не можемо задовольнити всі замовлення, прохання та пропозиції. Не кожен матеріал придатний до публікації, чого вимагають деякі автори. Не через редакційну цензуру, адже її просто немає і не може бути, а з огляду на рівень матеріалу, ієрархію важливості питань і спосіб викладу. Щоб стати літератором, недостатньо знати літери, — сказав я одному з опонентів під час неспровокованої полеміки. Це надто різке визначення, і я перепрошую за сильні слова. Однак ми не є літературним виданням, і це також мають брати до уваги потенційні співробітники. Ніщо не заважає перед надсиланням тексту домовитися про розмову. Це гарантує публікацію цікавої статті в друці. Ми незалежні від наказів, тиску та примусу ззовні. Не допоможуть ані шантаж, ані погрози розлюченого відвідувача (на жаль, у нас було аж два такі випадки...). Ми потерпаємо від надлишку інформації, а не від її дефіциту. Ми завжди відкриті до співпраці, але на засадах доброї волі та здорового глузду.
Ми також відмовляємося публікувати пасквілі, доноси й анонімки, просочені отрутою та закликами до «війни внизу». Це просто викликає в нас огиду. Ми хочемо служити місту та його мешканцям достовірною інформацією. Політичні амбіції та партійні сватання залишаємо іншим.