На останніх сторінках 4-го тому «Хроніки Єдинки» мені слід приділити більше місця 97-му загону харцерів імені князя Юзефа Понятовського, який діяв одразу після війни, у 1946–1948 роках у Болеславці. Щоправда, у «Хроніці Єдинки», у томі I, одразу на перших сторінках є коротка, на одну сторінку, хронікальна нотатка про діяльність тогочасного загону харцерів, але я вважаю (через роки), що ця нотатка не вичерпує теми.
У ці надзвичайно складні роки, коли лише почала формуватися польська державна влада, на землях, повернутих після багатьох століть, — кожна діяльність поляків мала величезне пропагандистське значення. У цій діяльності не бракувало й харцерів. Усюди, де це було можливо, діяльність юнаків у харцерських одностроях була помітною в місті — серед руїн, згарищ і воєнних руйнувань.
Наші харцери справили також велике позитивне враження на тих німецьких мешканців, які не втекли разом із солдатами, що постійно відступали вглиб Німеччини, а ще певний час залишалися в Болеславці. Добре пам’ятаю, як мої харцери багато разів самовільно збиралися біля харцерського приміщення, а потім охоче й бадьоро марширували строєм, із піснею на устах, або ж завзято грали на барабанах — на головних вулицях нашого міста. Поява загону харцерів, звичайно ж, в одностроях, завжди змушувала кожного мешканця (хто був живий) виглядати у вікна й виходити на вулицю. Раділи серця поляків, зростало задоволення в тоді ще нечисленному польському суспільстві. Адже молодь була тоді нашою національною гордістю. Це був видимий знак живої польськості в ті складні повоєнні часи.
Деякі збережені фотографії тих часів показують саме чудову поставу наших харцерів. Я спробував на підставі цих уцілілих фотографій, а також за допомогою деяких колишніх харцерів, які нині живуть у Болеславці, встановити харцерів, що належали в 1946–1948 роках до нашого загону. Як я вже зазначав, вони становили згуртований, активний колектив харцерської молоді, який у ті часи також сприяв наданню нашому місту польського характеру. Під час випадкових зустрічей із колишніми вихованцями вони самі завжди охоче згадують ці прекрасні дні.
А ось імена харцерів 97-го загону харцерів, відтворені з пам’яті та старих фотографій. Біля багатьох прізвищ наведено коротку інформацію про виконувану харцерську функцію, професію, псевдоніми тощо.
1. Януш Козловський, слідопит, помічник командира, нині живе в Любліні. 2. Збігнев Захар, ćwik, інженер, нині директор ZNTK у Любані. 3. Тадеуш Шевчук, командир ланки, інженер. 4. Домінік Крукевич, ćwik, працює в «Ampułkach». 5. Рудольф Мікуцький, слідопит, працює в «Ampułkach». 6. Маріан Раймунд, живе в Болеславці. 7. Казімєж Ліпницький, завідувач харцерського приміщення та спорядження, помер. 8. Юзеф Зайонц, працював на PKP, живе в Болеславці. 9. Новаковський, недовго був у загоні. 10. Хевак, недовго був у загоні. 11. Мечислав Ковальський, недовго був у загоні. 12. Александер Зелінський, сержант Війська Польського — помер. 13. Януш Сізенєвський, живе у Вроцлаві. 14. Юзеф Снєжек, лікар у Болеславці. 15. Збігнев Церпка, син заступника інспектора відділу освіти в Болеславці. 16. Ришард Домбровський. 17. Ландсберг. 18. Тадеуш Медінський, нині головний механік у «Fajansach». 19. Збігнев Трушчинський, якого називали «badejka», барабанщик, повернувся на Помор’я. 20. Єжи Гживальський, військовий льотчик, помер. 21. Мирослав Замаро, інженер. 22. Францішек Комосінський, жив у Болеславці, помер. 23. Єжи Офі­цялський, працював у BZMO, жив за межами Болеславця (у повіті). 24. Юзеф Кушицький, працював в «Ampułkach». 25. Теодор Чеченіков, інженер, очолив загін після друга II. Боніна. 26. Єжи Зільберт, працює в GS. 27. Генрик Анджеєвський. 28. Януш Танявський, лікар у Вроцлаві. 29. Козловський, брат Януша. 30. Збігнев Дзюбінський, син тодішнього інспектора відділу освіти в Болеславці. 31. Юзеф Стичинський, був кухарем у таборі загону Lwówek у Свєрадові. 32. Юзеф Мариняк.
Список прізвищ не є повним. Харцерів було більше. Їх могло бути близько 40. Деякі з перелічених осіб і далі підтримують неформальні контакти з харцерством і зі мною (особисті).
Загін харцерів у цей час вів повну харцерську документацію, яка після передачі її разом із загоном наприкінці 1948 року другові Чеченікову згодом була втрачена або знищена. Із випадково склеєних залишків документів колишньої харцерської діяльності в «Хроніці Єдинки», у томі I, вклеєно:
1. протокол передачі загону харцерів другові Чеченікову.
2. титульна сторінка «Хроніки скаутів», адже діяльністю скаутів у невеликому обсязі ми також займалися. Нею керував друг Юзеф Зайонц.
3. кілька старих фотографій із тих часів.
4. крім того, випадково збереглося кілька моделей із галузі таборової піонерської роботи, виготовлених із дерев’яних паличок вільхи друзями Снєжеком, Церпкою та іншими. Ці моделі й досі прикрашають наше харцерське приміщення та слугують навчальними посібниками для наших нинішніх харцерів.
Загін мав 4 вимпели заступників і великий вимпел загону (але не прапор), виготовлені власними силами. Загін також мав харцерське й таборове спорядження, зібране харцерами, яке використовувалося для організації кількох цікавих і вдалих походів та таборувань. Таборове спорядження хлопці перевозили на походи за допомогою чотириколісного візка. Із таборового спорядження ми мали 2 чотиримісні намети власного виробництва зі старих німецьких плащ-наметів, а також 1 емальований казан із кришкою та черпаком і кілька старих сокирок та саперних лопаток. Як на ті часи, це було зовсім непогане спорядження.
Майже всі харцери мали найнижчі харцерські ступені й склали урочисту Харцерську присягу на мої руки. Були також кілька харцерів, які мали вищі ступені — аж до ćwik включно.
Із громадської діяльності слід відзначити участь тогочасних харцерів насамперед у розчищенні завалів і впорядкуванні Болеславця, серйозно зруйнованого внаслідок воєнних дій. Чимало часу ми також присвятили прибиранню уламків і сміття в наших приміщеннях, призначених для харцерських занять: спочатку на вул. Грюнвальдській (пізніше там був дитячий садок), а потім на вул. Алея Партизанів, 3 (нині житловий будинок).
Влітку 1947 року частина хлопців, чисельністю приблизно одна ланка, взяла участь у таборі загону Lwówek, організованому у Свєрадові. Один із наших харцерів виконував там обов’язки кухарчука, що було для нас відзнакою. І хоча організаційно ми належали до комендатури загону ZHP у Lwówku, за короткий час здобули міцну позицію та визнання місцевої харцерської влади. Наші контакти з Lwówkiem тоді були частими, адже ми також часто їздили туди на велосипедах у походи. Тогочасний комендант загону, друг Зигмунт Станох, H.O., часто гостював у нашому загоні. Це були прекрасні й незабутні дні!
Від харцерської роботи я відійшов наприкінці 1948 року внаслідок загальної кампанії тогочасної державної влади проти Союзу польського харцерства. Після протокольної передачі загону харцерів другові Чеченікову я не цікавився подальшою долею харцерів. Знаю лише, що в 1949 році загін перейшов під керівництво Харцерської організації Народної Польщі і що з цього періоду не збереглося жодних документів та нотаток.
(Зазначено в «Хроніці Єдинки» за 1947 рік)