Я не маю можливості в інший спосіб висловити свій протест і не погодитися з думкою Отця щодо організаторів і глядачів, а особливо молоді, які брали участь у музичному заході під назвою «Blues над Bobrem», організованому вже вшосте Bolesławiecki Ośrodek Kultury.
Під час проповіді 20.08.95, присвяченої молитві «Отче наш», Ви скористалися негативним прикладом, щоб проілюструвати тезу про озвіріння молоді — ніби учасники фінального концерту «Blues над Bobrem» подали приклад такого озвіріння, вживаючи наркотики, алкоголь і бешкетуючи. Лунали також натяки, що така молодь «Отче наш» напевно не молиться.
Ці слова глибоко вразили організаторів цього заходу, молодь, залучену до його організації, величезну кількість людей та установ, які підтримували нас фінансово й конкретною допомогою в багатьох справах.
Я надто довго була вчителькою, щоб не знати, що саме так будується прірва між молодим поколінням і світом дорослих, що втрачається шанс по-справжньому пізнати молоде покоління, яке очікує від нас, дорослих, поваги до нього самого та його справ.
На користь обом сторонам було б, якби також священники-катехити, подібно до багатьох учителів наших шкіл, зустрічали своїх учнів на концертах, поетичних вечорах, вернісажах, у кіно. Вони переконалися б, що ті самі молоді люди, які люблять блюз і ходять на рок-концерти, беруть участь у благодійних ініціативах, пишуть вірші заради інших (а хтось колись сказав: «читайте поетів, усі вони розмовляють із Богом»), малюють, komponують, одним словом — беруть участь у сучасному культурному житті й самі його творять. А напевно, шукають своє місце у світі.
Вони здивовані тим, що цей жорстокий світ здатен навіть устами своїх священників звинувачувати їх в озвірінні лише за те й лише тому, що музика, яку вони люблять, трохи гучніша за іншу.
Чи запитуємо ми, як почувається сучасна молодь? Чи взагалі ми її знаємо? А почувається вона гірше, ніж будь-коли. Бо замислімося: на наших очах перестає існувати будь-яке табу, заплуталися правила взаємодії людей між собою, для багатьох людей зруйнувалися авторитети батька й матері, учителя і священника. Виховання замінює тимчасовий авторитет однолітків.
Що сталося? Що такого відбулося, що на наших очах губиться чергове покоління?
Прошу також зважити й на те, що ми самі, дорослі, не здатні впоратися з важкими часами, а так багато очікуємо від молодих. Ми постійно повчаємо, погрожуємо, тавруємо замість того, щоб подавати приклад, запитувати й розмовляти... іноді сходити на концерт, почути й побачити та поставити собі запитання: чим живе сучасна дівчина і хлопець? Чим вони захоплюються, чи мають якісь ідеали, взірці? Чому саме такі? Або чому ніхто не вартий захоплення? Чому вони так тікають від світу, яким керують дорослі?
І тоді нам буде важче вимовляти жорсткі, звинувачувальні слова.
Разом із цим листом, який я адресую місцевій пресі, надсилаю Вам вирізки з кількох газет про захід, оцінений Вами настільки негативно. Крім того, я готова надати додаткову інформацію, зокрема про діяльність Bolesławiecki Ośrodek Kultury.
У своєму висловлюванні я не зупиняюся на спробі описати почуття працівників Bolesławiecki Ośrodek Kultury, яким, коротко кажучи, просто прикро.
Залишаюся з повагою, сподіваючись, що наша спільна турбота про молоде покоління принесе таку необхідну співпрацю.
dr Danuta Maślicka, директор Bolesławiecki Ośrodek Kultury